Критика на адресу міжнародної журналістики в Україні, або як її по-домашньому називають самі журналісти – «міжнародки», вже давно стала банальністю, бо нею не гребує ніхто.

Набір претензій зазвичай стандартний: пишеться все в українських редакціях без відряджень чи хоча б дзвінків на місце подій, брак розуміння контексту, необізнаність з бекграундом, фактологічні помилки, і нарешті – невміння наблизити далекі країни до «маленького українця» і зробити цікавими глибоко аналітичні теми. Втім, як показує аналіз міжнародних новин на українському телебаченні, спроби «виправитися» і таки наблизити та пояснити міжнародні новини українській аудиторії створюють іншу класичну для української журналістики небезпеку – підтримку існуючого статусу-кво у суспільстві та нормалізації явищ, які за визначенням не можуть існувати у здоровому суспільстві.

Наближення до аудиторії, прив’язка до України, проведення аналогій – цього вимагають від міжнародників редактори і це входить до розробленого на Заході медійного концепту «локалізації міжнародних новин». Орієнтація на країну мовлення аж ніяк не є ноу-хау українських ньюзрумів і, на думку американських дослідників, замінила собою рамку Холодної війни, крізь призму якої подавалися всі події у тоді ще біполярному світі.

Розглянемо локалізацію міжнародних новин детальніше на прикладі висвітлення війни у Південній Осетії 2008 року на телеканалі СТБ. Та війна, хоча і не всі українські ЗМІ наважувалися називати її так, привернула значну увагу, зокрема, і завдяки її учасникам: з одного боку Росія, старший брат та джерело постійних клопотів для, як виявилося, будь-якої української влади, та Грузія, держава, яка паралельно з Україною рухалася напрямку євроатлантичної інтеграції та пережила мирно-революційну зміну влади. Цю війну активно висвітлювали на телеканалі СТБ, одному з лідерів українського інформаційного простору, чиї новини стабільно користуються високою довірою глядачів. У 2008 році доля каналу складала 7,75%, і він із тенденцією до зростання тримається серед лідерів українського телебачення на рівні з «Інтером» та «1+1». За визначенням «Телекритики»: «телетріумфоносні «Вікна» – один із найкращих новинних продуктів на українському телебаченні».

Війна у Південній Осетії припала на період, коли міжнародні організації відзначали позитивні зрушення у сфері свободи слова та демократії в Україня, а в українській політиці загострилося протистояння всередині так званої «помаранчевої команди»: протиріччя між президентом України Віктором Ющенком та прем’єр-міністром Юлією Тимошенко.

Методологія
Досліджуваний період: з 7 серпня 2008 року по 8 вересня 2008 року включно. Аналізувалися лише вечірні підсумкові випуски «Вікна-Новини» о 22-00 щодня у будні. Єдиним критерієм відбору матеріалів була їхня тематична відповідність: будь-який аспект війни в Південній Осетії. Дослідження проведене методами контент-аналізу та дискурс-аналізу (на основі інструментарію, розробленого та адаптованого В. Куликом, N. Fairclough, T. Van Dijk)

Результати
Всього за досліджуваний період у випусках новин на телеканалі СТБ з’явилися 70 матеріалів. Розподіл по датах виглядає так:

При цьому матеріалів про війну в Південній Осетії, де в будь-якому контексті згадувалася Україна за досліджуваний період було 46, тобто 66% всіх матеріалів. Ось розподіл по датах:

Якщо порівняти графіки, то видно, що висвітлення війни загалом на СТБ не було рівномірним: є значний пік 12-о серпня, а потім, до кінця серпня, кількість матеріалів зменшується з порівняно невеликим зростанням на початку серпня. Тоді як у кількості матеріалів зі згадкою про Україну такого явного піку немає, їхня кількість стабільно коливається одних і тих самих межах упродовж всього досліджуваного періоду. Тобто прив’язка до України лишається постійною характеристикою висвітлення війни на СТБ незалежно від того, як багато чи мало матеріалів з теми випускає в ефір телеканал.

Так виглядає тематичний розподіл для телеканалу СТБ:
1.    Позиція України та ставлення до війни всередині країни – 34
2.    Військові дії під час війни у Південній Осетії – 23
3.    Україна як сторона війни – 22
4.    Реакція Заходу на війну та на дії її учасників – 20
5.    Політичні та символічні наслідки війни – 16
6.    Українсько-російське протистояння через участь ЧФ Росії у війні в Південній Осетії – 10
7.    Спекуляції щодо учасників війни та того, хто її розпочав – 15
8.    Післявоєнна ситуація в регіоні – 9
9.    Публічні протести, спричинені війною – 9
10.    Підписання мирної угоди та протиріччя щодо неї – 3
11.    Миротворча діяльність всіх акторів – 2
12.    Бекграунд конфліктів та воєн у регіоні – 1

Як свідчить тематичний розподіл, прив’язка до України через презентацію її позиції щодо війни та внутрішньополітичних суперечностей, які щодо цього виникли, найчастіше зустрічається у новинах СТБ. Політичні перипетії в Україні щодо південноосетинської війни виявилися більш популярними, ніж, власне, перебіг самої війни. При цьому третє місце посідає інша прив’язка до України – спекуляції щодо ролі держави у війні, починаючи від ролі наступної жертви і закінчуючи роллю підбурювача Грузії. На четвертому місці – різні форми реакції Заходу на війну в Південній Осетії.

Виходить, що на телеканалі позицію України, яка не була ані учасником, ані дієвим миротворцем у війні (на відміну від, наприклад, Франції, яка тоді головувала в Європейському Союзі та виконувала роль посередника) подавали частіше, ніж реакцію всіх західних країн. Отже, в тематичному розподілі простежується значна увага до локалізації та наближення війни до української аудиторії. При цьому одне з провідних місць посідає макротема «Україна як сторона війни», яка фактично є спекулятивною, бо Україна не брала участь у військових діях і не була ефективним миротворцем. Але, очевидно, що ця тема могла б приваблювати аудиторію.

Аналіз текстів

Детальний аналіз самих текстів та тематичної структури дозволяє зробити висновок про домінування на СТБ рамки локалізації війни у Південній Осетії. Крім того, можна виділити такі тенденції локалізації:

Нормалізація політичного та суспільного розколу в Україні. Наприклад, 15 серпня новина про підтримку органами місцевої влади в Україні різних сторін війни: розрив між регіонами України постає як нормальна ситуація. Як нормальний, непроблематизований та такий, що не потребує пояснень, журналісти подають розкол в українському суспільстві на радикально прогрузинські групи та радикально проросійські. Особливо це чітко простежується в сюжетах про Севастополь і зустрічі американських кораблів: яскраві та гострі синхрони учасників мітингів подані без заглиблення в соціально-політичну ситуацію в Криму та без пояснень, чому люди, які живуть в Україні так ставляться до Росії, США та навіть до самої України. Дуже радикальні синхрони на кшталт «Лупонули бы по Тбилиси, чтобы не было этой Грузии» (14 серпня), які не проблематизуються і не контекстуалізуються. На каналі, як свідчать інтерв’ю з його працівниками, передбачають, що це вже відомо і зрозуміло аудиторії.

Підтримка Грузії з боку України подається як нормальна позиція, що свідчить про прогрузинську позицію самих журналістів (що підтверджують і інтерв’ю з ними). Президент Ющенко, який підтримує Грузію та обмежує Росію, змальовується як принциповий політик, а Юлія Тимошенко, яка утримувалася від коментарів, – як «і вашим, і нашим», апеляція до того,що називають «унікальні відносини Тимошенко зі старшим братом». Осуд президентом Ющенком та його прихильниками Росії подається як нормальна позиція, а позиція решти гравців змальовується як підлабузництво та бажання догодити Росії.

Локалізація через ідею про високу ймовірність війни між Україною та Росією за Крим як подібної до того, що відбувалося у Південній Осетії. Наприклад, Севастополь називають «новим фронтом російсько-грузинської війни» (11 серпня), але практично без пояснень та детальної інформації про Крим. Так само непроблематизовані уявні претензії Росії на Крим: без заглиблення в історію. Крім того, хронологічно першим способом локалізації виявляється саме тема Криму, а не, наприклад, тема українців, які опинилися у зоні бойових дій. Вони починають фігурувати лише з 11 серпня.

Україна як вже учасник війни – рамка під час висвітлення повернення українського порому. Наприклад, 12 серпня матеріал про блокування українських суден біля узбережжя Грузії розпочинається фразою «українці в російському полоні», хоча насправді це не полон у воєнному розумінні. В іншому матеріалі акції протесту, і проросійські, і прогрузинські, названі «відголосками кавказької війни» в Києві (12 серпня) – тобто знову апеляція до того, що Україна вже є учасницею війни.

Підсумки

Локалізація війни у Південній Осетії в новинах телеканалу СТБ відбувалася через творення образу ворожої Росії, при чому контекстуалізації цього та пояснень не було, що свідчить про сприймання такого бачення як нормального та зрозумілого українській аудиторії. Це також підтвердив аналіз творення. Крім того, локалізація новин про війну засвідчила нормалізацію авторами матеріалів глибоких соціальних та культурних протиріч всередині України. Матеріали містять апеляції до знання про це як до вже існуючого та «очевидного».

Виходить, що міжнародні новини стають таким собі лакмусовим папірцем того, як журналісти сприймають українське суспільство та владу. Чимало з цих речей відбуваються несвідомо і відбивають власні усталені погляди журналістів чи підхід, який історично формується у ньюзрумі. Цікаво, що такі усталені та нормалізовані «стереотипи» якраз дуже часто виявляються під час локалізації міжнародних подій: сам механізм передбачає, що журналіст намагається пояснити невідоме через відоме. І цим «відомим», як виявилося, стають стереотипи та передсудження самих журналістів.