Тривалий час Ісландія була яскравим прикладом свободи преси – можливо, аж занадто гарним, щоби бути правдою. Проте останнім часом політики у цій країні намагаються впливати на медіа. Нещодавній приклад стосується “політичної верхівки”. Навесні тодішній прем’єр-міністр Сігмундур Давид Ґуннлауґссон (Sigmundur David Gunnlaugsson) намагався завадити виходу інтерв’ю про його володіння офшорною компанією. Спроба не вдалася і, зрештою, Ґуннлауґссон був змушений піти у відставку.

На записі резонансного інтерв’ю видно, як Ґуннлауґссон починає щось бурмотіти у відповідь на запитання про компанію Wintris. Потім політик виходить із кімнати, заперечуючи всі звинувачення. А що ще гірше: помічник Ґуннлауґссона в той момент зателефонував до телестанції, щоб спробувати зупинити трансляцію інтерв’ю.

Політики і громадський мовник Ісландії

Спроба втручання Ґуннлауґссона – не перша серед ісландських політиків: багато хто в парламенті скаржився, що суспільний мовник RUV є упередженим. У серпні 2013 року Віґдіс Хауксдоттір (Vigdis Hauksdóttir), член Прогресивної партії Ґуннлауґссона і голова бюджетного комітету парламенту, висловила тонко завуальовану погрозу.
“Я думаю, що RUV отримують неприродну кількість грошей. Особливо, коли виконують роботу з висвітлення подій не найкраще”, – сказала вона. Через кілька місяців, у грудні 2013 року, бюджет RUV, який контролюється безпосередньо урядом, зменшили на 20%.

Скорочення бюджету призвело до скарг Європейської мовної спілки (EBU) і примусило RUV скоротити кількість програм і персоналу, зменшуючи, наприклад,  і так невелику мережу закордонних кореспондентів до нуля. Суспільний мовник очікує подальших скорочень у майбутньому.

Валґердур Анна Йохансдоттір (Valgerdur Anna Jóhannsdóttir), медіадослідниця з Університету Ісландії (University of Iceland) впевнена, що “постійна критика потенційно чинить на журналістів стримувальний ефект”. За її словами, між політиками та суспільними мовниками в Ісландії розрив менший, ніж в інших країнах Північної Європи.

Приватні медіакомпанії: рупори cильних світу цього

Багато зі створених в Ісландії приватних медіакомпаній перебувають у власності чи редагуються політиками або впливовими бізнес-лідерами; ходять чутки, що ці медіа обслуговують певні інтереси. Як результат, суспільна довіра до засобів масової інформації останніми роками сильно знизилася.

Давнім конкурентом RUV є щоденна газета Morgunbladid. Критики часто звинувачують її в упередженості, видання можна розглядати як приклад проблем і  ісландського суспільства в цілому, і медіаландшафту – зокрема. Інвестори Morgunbladid є частиною рибної промисловості країни. Вони побоюються, що налаштований на реформи уряд може поставити під загрозу їхнє багатство шляхом введення системи квот. “Таке ставлення проявляється у всіх їхніх публіцистичних текстах ”, –  зазначає Йохансдоттір.

Головний редактор газети Девід Оддсон (David Oddsson) – досить контроверсійна персона. Він належить до Партії незалежності, з 1991 по 2003 рік очолював уряд і перш, ніж 2005 року стати директором Центрального банку, деякий час був міністром закордонних справ. Під час його перебування на посаді прем’єр-міністра відбувалася приватизація банківської системи, тобто він заклав основи “фінансової бульбашки”. Критики кажуть, що його робота у Центральному банку полягала в тому, щоби запобігти “вибуху” бульбашки, однак, у цьому він зазнав невдачі.

Оддсон очолив рейтинг журналу TIME  “25 осіб, які винні у початку фінансової кризи”. Те, що після цього всього він став однією з найвпливовіших персон у медіа Ісландії – серйозна проблема. Роками він використовував газету для переписування історії. “Його версія подій активно висвітлювалася газетою”, – розповідає Йохансдоттір. Цього року  Оддсон балотувався на пост президента, і під час передвиборної кампанії очолювана ним газета поширювалася безкоштовно. Проте, з менш ніж 14% голосів він посів лише четверте місце.

Довіра до ісландських медіа знижується

За даними опитування, проведеного дослідницькою фірмою MMR, довіра до традиційних ісландських ЗМІ зменшилася після фінансової кризи 2008 року. Morgunbladid зазнала одного з найбільших падінь. Тоді як наприкінці 2008 року довіру до неї висловили 60% читачів, 2014 року цей показник становив лише близько 40% (більш пізні дані відсутні). RUV втратив cім відсотків – 77% проти 70% за той же період.

Іншим великим гравцем є приватна 365 Media Group, що володіє газетами, теле- і радіостанціями. Її контролює Інжибйорг Палмадоттір (Ingibjörg Pálmadóttir). До фінансової кризи Палмадоттір і її чоловік, інвестор Йон Асґер Йоханессон (Jón Ásgeir Jóhannesson), були одними з найважливіших інвесторів в Ісландії. Йоханессон має частку в банку Glitnir, купував бізнес за кордоном (наприклад, House of Fraser, Karen Millen). У 2002 році 365 Media Group взяла під свій контроль безкоштовну щоденну таблоїдну газету Fréttabladid, що має найбільший тираж в Ісландії. Це, на думку професора політології і довіреної особи Одссона, Ханнеса Гольмштейна Ґіссуарсона (Hannes Hólmsteinn Gissuarsson), зробило Йоханессона найвпливовішою людиною Ісландії.

Таблоїд DV на цей момент належить Бйорну Інґі Графнсон (Björn Ingi Hrafnsson), колишньому політикові Прогресивної партії (входить до урядової коаліції разом із Партією незалежності Оддсона).

Крім великих медіа-компаній, є також кілька невеликих інтернет-ЗМІ. Сайти на зразок Kjarninn.is, Stundin.is та Kvennabladid.is є більш незалежними, ніж великі комерційні торгові точки. Охоплення аудиторії у них менше, але тим не менш, вони помітні – не в останню чергу тому, що використання інтернету в Ісландії є дуже поширеним, в тому числі серед літніх людей.

Роль іноземних медіа

Інтерв’ю про панамські рахунки, яке зрештою змусило прем’єр-міністра подати у відставку, було записане для шведського телебачення SVT і базувалося на дослідженні Panama Papers. Ще до того, як його показали по телебаченню, дружина прем’єр-міністра Анна Сіґурлауґ Палсдоттір (Anna Sigurlaug Pálsdóttir) визнала існування таких офшорних рахунків. Проте, коли іноземні ЗМІ почали висвітлювати цю історію, все це вилилося у величезний скандал.

Хоч іноземна преса може впливати на зміни, багато історій про Ісландію в міжнародних засобах масової інформації є поверхневими і стереотипними. Історії, в яких йдеться про прес-секретаря ельфів отримують більше трафіку, ніж розслідування. Це також може бути пов’язано з тим, що лише деякі іноземні журналісти справді знають Ісландію і мають там сильну мережу.

Рейтинги

Впливові політики, бізнес-інтереси і скорочення державного фінансування – все це кинуло тінь на чистий образ Ісландії. Тому не дивно, що вона відстає від інших країн Північної Європи в рейтингу свободи преси “Репортерів без кордонів”. На відміну від Данії, Фінляндії, Норвегії та Швеції, що розмістилися на перших сходинках поруч із Німеччиною та кількома іншими країнами, Ісландія опинилася у наступній кращій категорії – країни із задовільною ситуацією. До цієї групи також належать Сполучені Штати, Південна Африка, Польща, Румунія, Франція.

Той, хто має більш глибокий погляд на ісландський медіаландшафт, може поцікавитися, чи справді ситуація “задовільна” або, можливо – складніша, ніж описують “Репортери без кордонів”.

Фото: знімок екрана, SVT і Reykjavick Media / веб-сайт Guardian

Cкорочений переклад статті “Iceland’s Free Press – Too Good To Be True?”, що вперше була опублікована німецькою EJO.