Михайло Кригель в Українському католицькому університеті

Мати на своїх ресурсах лонгріди сьогодні вважається трендом. Щоправда, не завжди у редакцій є розуміння цього жанру. Сайт Focus.ua – один з небагатьох ресурсів, що публікує якісні лонгріди. Редактор видання Михайло Кригель  спростовує міфи щодо лонгрідів і знає секрети, як зробити так, щоб матеріал не “заліг на дно”.  Пропонуємо найцікавіші тези з його майстер-класу студентам Школи журналістики УКУ.

Що таке лонгрід?

Лонгрід можна розуміти по-різному. По-перше, це формат подачі матеріалу, що включає в себе аудіо, фото, відео, текст, анімацію, програмування, інтерактивні карти й інфографіку. По-друге – це текст, одиницею інформації якого є сенси, що в ньому закладені. Лонгрід не варто сприймати буквально як великий обсяг для читання, очевидно, що “лонг” стосується  одиниці інформації.

Для різних типів читачів лонгрід також має різне значення. Для одних – це все, що довше напису на паркані.  А для інших лонгрід –  те, що довше “Іліади”.

Журналіст сприймає лонгрід як покарання та головний біль, що потребує більше зусиль, ніж будь-який інший жанр або формат. Для редактора – це ще більший головний біль, оскільки один лонгрід на 30 тисяч знаків дорівнює 30 заміткам, що загалом матимуть більше переглядів.

Маркетологи сприймають лонгріди  як майданчик, який потенційно можна продати рекламодавцю. Здається, що лише в них загоряються зелені вогники в очах під час створення логнгрідів.

Міфи про лонгрід і їхнє спростування

• Лонгрід читають гірше, ніж короткий текст.

Некоректно говорити про те, що лонгріди погано читають. Будь-які жанри мають свого читача. Якщо інтерес до новини існує лише півгодини, то популярність лонгріду варто вимірювати хвилями. Ситуація в країні або несподіваний репост у соціальних мережах популярного блогера може викликати інтерес до вашого лонгріду навіть через півроку після публікації. Але кількість переглядів  не визначає якість матеріалу – це не абсолютний критерій. Лонгрід – це рушниця, що висить на стіні, але яка вистрелює декілька разів, періодично.

• Лонгрід читають краще, ніж звичайний текст.

Говорити про те, що лонгрід читають краще, ніж  короткі матеріали, теж несправедливо. Для ресурсів, які борються за свого читача і хочуть запропонувати якийсь вибір, лонгрід – це доповнення. На них, на жаль, відвідуваність ресурсу не збудуєш. Так само як і на сірому інформаційному шумі – матеріалах, які різко лягають на дно.

• Робити лонгріди сьогодні модно та стильно.

Дійсно, півтора  роки тому лонгрід був способом виокремитися. Але після того як платформа Тільда  пішла в маси, на ній почали робити не лише лонгріди, а й сайти. Нині більшість лонгрідів мають вигляд балконів, які обшили вагонкою.  Але  врешті-решт все повернеться до того, що лонгріди будуть робити лише ті, хто хоче та здатен до цього.

• Для створення лонгріду достатньо однієї або двох людей.

Міфічність цього підходу полягає в тому, що лонгрід – це текст, який зверстали нашвидку. Але це не про лонгрід, а про лонгрідоподібний жанр. Продукт, який роблять дві людини дуже відрізнятиметься від того, що називається лонгрідом у його первісному значенні. Над якісним лонгрідом працюють журналісти, відеографи, фотографи, спеціалісти з інфографіки, відеомонтажери, аудіорежисери. Зробити такий матеріал одній або двом людям протягом трьох днів неможливо.

• Лонгрід може зробити команда з 20 людей.

Лонгрід – це технологічна річ. Але частіше за все читач повертається до тексту, до сенсів, які він відшукав, і хотів би поглянути на них з іншого боку. Тому говорити про те, що лонгрід не потрібно робити, якщо ви не маєте бюджету в 100 тисяч доларів і команди з 29 професіоналів, які завтра отримають Оскар – неправильно. Ви завжди маєте можливість витягнути форму за рахунок змісту, за сенсів, які там живуть.

Вдалі теми для лонгрідів

Найбільш вдалі теми – це історія людини – портрет або нарис, актуальна подія, через яку ми можемо розповісти історію людини або людей, історична подія, в якій ми намагаємося знайти паралелі з сьогоденням, есеїстичний жанр, коли певна подія пропущена через особистий досвід, через Я-автора.

Фотопроекти оформлені у лонгрід також гарантують велику кількість переглядів. До візуального ряду можна додати «правила життя» фотографа або його розповіді про історію створення робіт – те, що залишилося поза кадром. Головне – це історія,  де фото мають римуватися з текстом, як, наприклад, у лонгріді «Остановил мгновенье». Репортажні тексти про звільнення Дебальцевого «Історія однієї криївки» та про те, як влаштована прокуратура з відвертими зізнаннями колишнього прокурора «Прерванная жизнь», теж мали популярність на сайті. Нині дуже зріс попит на наукові теми.

Ще трохи практичних порад

Потрібно знаходити героїв, про яких ще не знає Google, та  стержень, на який ви будете далі накидати кільця. Навіть якщо ви маєте фактаж, декілька годин диктофонного запису з героєм і те, що говорять про нього інші люди, але вам немає, на що нанизати все це  – велика вірогідність того, що текст розпадеться на окремі розділи, абзаци. Щоразу варто запитувати себе: що нового я побачив? Де мої 5 копійок? Що я хочу додати до портрету людини, в якої вже сотні разів брали інтерв’ю? Не варто створювати необов’язкові тексти, які ляжуть на дно, і будуть цікавими лише вам і вашим родичам.

Перед тим, як домовлятися про першу особисту зустріч з героєм, спробуйте дізнатися про нього все, що може бути доступним. Ваше завдання перед інтерв’ю – дізнатися про людину якомога більше, навіть те, що вона про себе забула. Ви повинні знати, де шукати інформацію про людину. Якщо ви не будете мати про героя жодної інформації, то він даватиме вам необов’язкові відповіді на необов’язкові запитання. До зустрічі має виникнути певна ідея, що може згодом трансформуватися. Ви маєте уявляти лейтмотив вашої бесіди – хребет тексту, на якому все збудуєте.

Під час спілкування з героєм важливо зрозуміти, де є та сама щілина, куди обережно, але все-таки можна потрапити. Її ви можете відчути інтуїтивно. Якщо взимку в тріщину в асфальті потрапить вода та замерзне, чого в жодному разі не можна допускати, то він лопне. Ваші герої в жодному разі не мають лопатися від вашої безцеремонності та бажання пролізти в усі щілини.

У кожному тексті має бути ключова метафора, через яку ви проводите різні ситуації, діалоги,  повороти та сюжети. На метафорі текст тримається та не розпадається на розділи, абзаци, фрагменти.

Не дозволяйте зібраному фактажу перевантажити текст. Деталі та подробиці важливі лише у випадку, коли вони відіграють певну роль у вашій загальній ідеї. Ви не маєте зводити усі цифри, букви та розшифровані записи, ви – інтерпретатор та розповідач. Будь-яка подробиця, яку вам вдалося дістати з вашого героя повинна на щось працювати.

Найімовірніший спосіб відправити текст на дно – цитувати необов’язкові речі. Цитата доречна, по-перше, коли мова вашого героя дуже яскрава, незвичайна й образна, без якої текст втратить свої кольори. А, по-друге, коли ви маєте якусь проблемну тему і хочете убезпечити себе та своє видання від судових позовів.

Гачки, за які чіплятиметься ваш читач, ви маєте визначати самостійно. Виокремлюйте заголовки, підзаголовки, врізи, цитати, підписи до фотографій, виноски справа та зліва від основного тексту, відокремлення шрифтами.  Це не просто елементи оформлення – це острови, по яких читач стрибає. Ці елементи полегшують зорове сприйняття тексту. Звісно, можна прочитати текст від першого до останнього слова, не відриваючись. Але це малоймовірно. Закони сприйняття збудовані так, що ми спочатку переглядаємо текст, хоча б задля того, щоб визначити його обсяг, а потім, якщо нас зацікавили елементи оформлення, – читаємо.

Право на фото: Олеся Біда