Краудфандинг, гранти чи передплата? Як виживати незалежним українським медіа

грудня 3, 2019 • Бізнес-моделі для медіа, Головне, Медіаекономіка • by

#Шо Там. Скріншот головної сторінки сайту

Робити якісний контент чи думати, що їстимеш завтра? Бути незалежною редакцією в країні, де медіа є інструментом впливу в руках олігархів – важко, проте реально. EJO зібрала історії українських медіа, що шукають власного способу заробити і залишитися вільними від стороннього впливу. 

У всьому світі існує кілька найпоширеніших способів монетизації медіа: продаж реклами, добровільні внески від читачів, передплата, гранти. В Україні, де медіаринок досі не сформувався, редакції лише випробовують, які шляхи спрацюють саме для них.

Гранти для медіа

Медіапроект «#ШоТам»  починав свою роботу на грантовій основі як промокампанія успішних історій українців, але невдовзі перетворився на повноцінне самоокупне онлайн-видання. За словами шеф-редактора Сергія Колєснікова, у грантів є мінус – їх не дають на розвиток медіа в цілому. Крім того, додає він, модель фінансування, що спирається лише на одне джерело, не є життєздатною. «Зараз ми намагаємося будувати нову модель зі стратегією диверсифікації доходів: плануємо створювати комерційний відділ, а також підключити платну підписку за моделлю The Guardian (система донацій на постійній основі)», – пояснює Сергій Колєсніков.

Історія «#ШоТам» – не унікальна. Багато медіа починають із грантів, а згодом знаходять інші моделі монетизації. Одна з них – краудфандинг від читачів для покриття певної потреби.

Медіагрупа «Накипіло»  є одним із небагатьох незалежних медіа у Харкові, а грантова модель – це чи не єдина можливість бути конкурентним гравцем на місцевому медіаринку. Від самого заснування «Накипіло» підтримує американський Національний фонд на підтримку демократії (NED). «Донори спонукають нас до пошуку альтернативного заробітку, тому ми поступово розвиваємо власний продакшн, займаємось організацією заходів. Зараз це нам дає можливість покривати близько 20% витрат на оренду приміщення для редакції. Щоб вийти на самозабезпечення, нам потрібно не менше трьох років», – розповідає Євген Стрельцов з медіагрупи «Накипіло».

Підтримка аудиторії 

Коли у «Накипіло» була перерва у донорській підтримці, вони оперативно знайшли вихід – організували краудфандингову кампанію. За два тижні їм вдалося зібрали близько 130 тисяч гривень. Це дозволило сплатити за оренду приміщення за декілька місяців. Євген Стрельцов каже, що це «разовий інструмент, який не працює постійно». Накипіло все ще шукає прийнятного для них балансу отримання коштів із різних джерел.

Окрім краудфандингу, реклами та грантів, редакції можуть продавати свій контент, запроваджуючи передплату на певні його категорії. Проте, аби розпочати медіабізнес, потрібен стартовий капітал. Деякі журналісти об’єднуються, вкладають свої кошти,  а вже згодом шукають альтернативні джерела доходу.

Так було і з виданням Mind.ua. Його співзасновник Євген Шпитько розповідає про власний досвід пошуку фінансування. «Ми маємо лише негативний досвід залучення грантів. Зараз потроху нарощуємо кількість підписників. Поки що вони покривають лише 3% від витрат, але віримо, що в майбутньому це можуть бути і 30%. Але читач все ще не готовий платити за контент. Тому поєднання трьох складових – реклами, контенту для бізнесу і підписки – є, мабуть, найкращим варіантом монетизації медіа», –  говорить він.

Чи готові українці платити за контент – питання дискусійне. Хтось має негативний досвід введення плати за контент, а є і видання, що успішно застосовують пейвол. В онлайн-медіа Mil.in.ua 80% прибутку – це прямі пожертви від людей. Редактор сайту Тарас Чмут переконаний, що чим більше опцій із підтримки медіа ти створюєш, тим більше шансів, що гроші таки прийдуть до медіа. «Ніколи не треба просити гроші з формулюванням «тому що ми круті», – каже він. – Як показує досвід: чим більше різних форматів збору коштів застосовуєш, тим більше грошей приходить. Донації через сайт, чат-бот в телеграмі, а якщо ще до картки ПриватБанку додати Монобанк – кількість зібраних коштів збільшується на 15-20%. Кількість зібраних коштів залежить не від тематики медіа, а від якості роботи. Зараз я бачу тенденцію, що люди готові платити за контент».

Міжнародні та українські дослідження показують: люди готові платити, хоч і небагато, за якісний контент. І ключове слово тут – «якісний»  У США це 17 % користувачів, а в Норвегії – 26%, і цей відсоток із кожним роком зростає. В Україні лише 15% респондентів заявили, що готові платити за те, щоби переглянути контент, який їх цікавить.

Кожна з описаних моделей є життєздатною в тому чи іншому вигляді. Хтось поєднує можливості і диверсифікує канали фінансування, хтось зосереджується на одному.

Проте поки в Україні не буде сформована усталена культура платити за надані послуги, медіа і надалі тільки виживатимуть.

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа

Print Friendly, PDF & Email

Tags: , , , ,

Send this to a friend