Як таблоїди фреймували дискусію про Брекзит

січня 23, 2019 • Головне, Етика та якість • by

© Banksy, CC BY 2.0

Якщо Брекзит ретельно обговорений із усіх можливих ракурсів, то роль, яку зіграла британська преса, і особливо таблоїди, у фреймуванні дискусії напередодні референдуму й після нього, вимагає уважнішого вивчення.

Навряд чи можна переоцінити здатність медіа розпалювати суспільні дебати підбором тем порядку денного. Хоча, коли «четверта влада» реалізує свою функцію сторожа демократії в плюралістичній публічній сфері, це може вийти на добре, та можливості медіа так само можуть слугувати комерційній логіці та власним політичним та ідеологічним установкам газети. Новини не просто циркулюють у медіа, вони можуть також активно піддаватися фреймуванню через ідеологічні скельця газети.

Тривала традиція євроскептичних і єврофобних поглядів

Мало який приклад визначальної ролі преси в конструюванні суспільного сприйняття міг би бути доречнішим, ніж те, як британські таблоїди протягом історії висвітлювали європейсько-британські відносини й, нещодавно, Брекзит. Британська жовта преса має тривалу традицію від євроскептичних до єврофобних редакторських позицій, включно з пропагандою різноманітних «хрестових походів» на різні євроміфи й горезвісними заголовками на кшталт «Та пішов ти, Делор» (англ. Up yours Delor) у газеті Sun (йдеться про Жака Делора – європейського політика, президента Єврокомісії у 1985-1995 роках – ред.). Загалом таблоїди відповідальні за тривіалізацію (дехто б назвав це «таблоїдизацією») європейської політики. Цей процес, найімовірніше, спричинився до поширеної думки, що саме британські друковані ЗМІ мають найменшу довіру в Європі.

Роками видання на зразок Daily Mail, Sun і Daily Express особливо активно виставляють Британію жертвою брюссельської «космополітичної» змови, що, згідно з деякими заголовками, закінчиться, наприклад, тим, що британський парламент буде змушений накласти заборону на традиційні британські казанки й лампочки чи що британських жінок змусять повернути старі секс-іграшки, відповідно до правил ЄС (див. повний список на сайті Європейської комісії, присвяченому спростуванню міфів).

Більшість таблоїдів виступили у висвітленні кампанії з проведення референдуму щодо Брекзиту як неабиякі адвокати сторони вихідців (за винятком прихильної до робочих Daily Mirror, Sunday Mail, що зайняла протилежну позицію до своєї щоденної родички, й політично незаанґажованої Daily Star). Відповідно, вони могли покладатися на усталену обробку своїх аудиторій, завдяки якій вже змогли ефективно попередньо легітимізувати Брекзит, навіть до скликання референдуму.

Консолідація популістських дискурсів

Те, що ми спостерігали протягом кампанії референдуму, було де-факто консолідацією тих популістських дискурсів, про які я говорю в дослідженні, яке нещодавно презентував на публічному заході Лондонської школи економіки, присвяченому популізму. Тут я використовую термін «популістський» (в інших випадках про це судження багато академіків дискутують) в його основному значенні – тобто той, що звертається до людей. Звісно, більшість політичних дискурсів незмінно схиляються до семантично нечіткого й риторичного застосування терміну «люди». Але ось що відрізняє популістський дискурс від демократичного: перший зображує людей протиставлено до своїх уявних ворогів і зазвичай в ексклюзивний, ніж інклюзивний, спосіб.

Моє дослідження, ґрунтоване на лінгвістичному аналізі того, як термін «люди» був використаним у корпусі таблоїдів протягом кампанії референдуму, приводить до припущення, що мова таблоїдів двоїсто узгоджувалася з такими популістськими поглядами на світ. Упродовж кампанії таблоїди зазвичай були схильні зображувати «британських людей» (часом їх описували як «звичайних» або «роботящих» людей) як відмінну групу, якій протистояли інші групи «людей», кого своєю чергою характеризували як або мігрантів (з ЄС) і «вільних у пересуванні», або як відособлену «еліту». Жовта преса далі розмежовувала останніх на міжнародних (наприклад, ЄС, Брюссель, єврократи, МВФ, президент Обама) чи внутрішніх (Вестмінстер, «експерти» й залишенці) ворогів «британських людей».

Популізм таблоїдів і легітимація Брекзиту британською пресою

Такі описи зіграли кардинальну роль у здатності таблоїдів фреймувати дискусію про референдум щодо Брекзиту навколо типових популістських рушійних сил. Прикметно, що висвітлення користалося з політики втрат і ресентименту щодо міграції через аргументи ризику й безпеки, які подекуди переростали в явну ксенофобну моральну паніку. Наприклад, Daily Express за 6 червня 2016 року повідомила про коментар Найджела Фараджа, що масове сексуальне насилля, подібне до скоєного в Кельні, станеться в Британії, якщо країна не проголосує за вихід із ЄС.

Аналогічно, у зв’язку з протиставленням «звичайних британських людей» еліті, у проаналізованому корпусі домінувала динаміка утвердження заново почуття національної гордості, близька до демонстративної незалежності, віднедавна характерної для євроскептицизму у багатьох демократіях. Наприклад, цькування МВФ, залишенців Девіда Кемерона й Джорджа Осборна, а також «корумпованих» бюрократів ЄС було широковживаним методом у багатьох статтях Daily Mail.

Основне, на чому тут треба наголосити, – що таблоїди не просто функціонували як платформи комунікації, розголошуючи (чи замовчуючи) основних діячів та аргументи кампанії референдуму. Вони радше ефективно (де)легітимізували Брекзит згідно з популістською логікою, як і згідно з власною ідеологічною програмою. Крім того, не треба вважати, що цей популістський зсув обмежений тривалістю кампанії референдуму щодо Брекзиту. Як я й стверджував вище, велика частина британської преси зіграла історичну роль у продукуванні антиєвросоюзної пропаганди, заснованої на фальшивих новинах та ксенофобних настроях. Є безліч доказів, що цей історичний шлях не припинився з результатами референдуму, а, фактично, що популістський зсув незмінно керував висвітленням Брекзиту після референдуму.

Апелювання до волі народу

Апелювання до «волі народу» (і делегітимація прихильників м’якшого варіанту Брекзиту або відмови від нього як «ворогів народу») – основний двигун публічного й інституційного дискурсів. Довготривале висвітлення євроновин у таблоїдній пресі й дискурсивне популістське проговорення Брекзиту – визначальні інструменти творення ланцюжка легітимації, що інституціалізує крайні євроскептичні дискурси, які початково виникли на марґінесі британського політичного спектру, а зараз, здається, лежать в основі реалізації Брекзиту.

Звісно, термін «народ» часто присвоювали інші діячі, щоби сконструювати противажні дискурси, наприклад, довкола референдуму «народного голосу». Наразі це, здається, центральна точка, де відбувається боротьба за дебати щодо Брекзиту.

Ця статті базується на основі дослідження «The tabloidization of the Brexit campaign: Power to the (British) people?», що було презентоване під час дискусії, організованої Департаментом медіа та комунікацій Лондонської школи економіки 26-27 жовтня 2018 року

Переклад з англійської мови статті «How Tabloids Were Able To Frame The Debate Over Brexit»: Марія Косенко

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа

Print Friendly, PDF & Email

Tags: , , ,

Send this to a friend