Традиційні ідеї нейтральності та об’єктивності переглядаються в сучасному світі цифрової журналістики, який стрімко розвивається. Довгий час журналістів навчали зберігати професійну дистанцію та контролювати свої емоції. Але нове дослідження, засноване на інтерв’ю з журналістами та фахівцями з розвідки на основі відкритих джерел (OSINT), розкриває іншу історію. Їхні висновки свідчать про те, що емоції — це не просто побічний продукт репортажу, а важливий компонент того, як журналісти збирають та інтерпретують інформацію.

Дослідження показало, що емоції є невіддільною частиною журналістських розслідувань. Емоції, виявляється, можуть бути потужними мотиваторами. Вони підштовхують журналістів копати глибше, шукати історії з більшим запалом. Замість того, щоб затьмарювати судження, емоції можуть надавати унікальні інсайти, які відсторонений спостерігач може пропустити. Це особливо актуально в зонах конфліктів, таких як Україна, де ставки неймовірно високі, а людські історії глибоко зворушливі.

Афективна епістемологія

Розвідка на основі відкритих джерел (англ. Open source intelligence, OSINT) — концепція, методологія й технологія добування та використання військової, політичної, економічної та іншої інформації з відкритих джерел, без порушення законів. Фахівці OSINT шукають, агрегують, перевіряють, використовують, поширюють та архівують створений користувачами контент, яким діляться очевидці, використовуючи супутникові знімки та знімки з дронів, а також невізуальні дані, і все частіше співпрацюють з професійними журналістами й розслідувачами на місцях, фактчекерами, правозахисними організаціями, цифровими архівами та навіть юридичними установами.

Дослідження Йохани Котішової та Лоннеке ван дер Велдена показало, як журналісти використовують власні почуття для розслідування конфліктів і викриття воєнних злочинів. Основу цього дослідження склали інтерв’ю з фахівцями OSINT та журналістами, а також аналіз вебсайтів OSINT проєктів. Більшість інтерв’ю (20) були проведені ще у 2021 році, до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Однак, щоб отримати більш актуальні дані, дослідники провели ще сім інтерв’ю в грудні 2022 року, січні та лютому 2023 року. Ці інтерв’ю допомогли зрозуміти, як змінилися методи роботи журналістів і аналітиків в умовах активних бойових дій. 

Щоб глибше зануритися у світ розслідувань, дослідники також проаналізували публічні онлайн-матеріали. Серед об’єктів дослідження були вебсайти різних проєктів, які займаються розслідуваннями з відкритих джерел, збором і перевіркою доказів воєнних злочинів, а також архівуванням матеріалів, створених користувачами. До них належать: Bellingcat, Dattalion, OSINT for Ukraine, Ukrainian Archive, The Reckoning Project. Ці вебсайти аналізувалися на предмет емоційно насичених розділів, які могли б надати додаткові відповіді на дослідницькі питання. Дослідники намагались відповісти на такі питання: яка епістемічна цінність емоцій медійників та медійниць; як емоційна прихильність впливає на те, як медіапрофесіонали та аналітики з відкритих джерел орієнтуються на пошук фактів та нейтралітет?  

Аналіз демонструє, що російсько-українська війна є контекстом, у якому (А) емоційна заангажованість може дати продуктивні підказки у виробництві знань, (Б) дискурс про неупередженість, нейтралітет і відстороненість стає проблематичним і контрпродуктивним, і (В) через емоційну заангажованість робота журналістів змінюється, оскільки вони узгоджуються з дискурсами про права людини та правосуддя, а також з юридичними установами, які займаються встановленням фактів, відданими принципам правової об’єктивності.

Як влучно зауважує у дослідженні фіксер Вікторія, її робота нагадує «частково детектива, частково психолога»: вона має справу зі складною реальністю, незнанням місцевої специфіки іноземними колегами і з травмою місцевих жертв.

У відповідь на критику парадигми об’єктивності, епістемічної несправедливості у висвітленні конфліктів та пропозиції розглядати емоції як виправдані та корисні, дослідники розробили поняття афективної епістемології.

Дослідники стверджують, що замість традиційного відокремлення фактів від емоційних переживань і цінностей, всі вони мають бути визнані дійсними частинами практик побудови знань. По-перше, емоції мотивують медійників до пошуку фактів і, своєю чергою, мотивуються подіями на місцях, а отже, потенційно можуть слугувати їхнім індикатором. По-друге, незвичайні емоції можуть допомогти виявити важливі аспекти ситуацій, а емоційна уява та емпатія також можуть «відкрити двері» до джерел. По-третє, певні емоції можуть надати доступ до залежних від реакції якостей ситуацій (тобто якостей, які можна розпізнати лише за емоційною реакцією, наприклад, «жахливі» чи «кумедні»). По-четверте, емоції можуть стимулювати співпрацю та інновації. 

У тумані війни ідеал нейтралітету часто здається недостатнім. Журналісти, які працюють на місцях, повідомляють, що емоційна взаємодія з об’єктами їхніх репортажів сприяє кращому розумінню та певності їхніх репортажів. Цей емпатичний підхід тісно пов’язаний з питаннями прав людини та справедливості, що знаменує собою перехід до журналістики, яка так само зацікавлена в тому, щоб бути людяною, як і в тому, щоб бути фактологічно об’єктивною.

Емоції також відіграють важливу роль у командній динаміці. Спільний досвід та емоційні зв’язки між журналістами та OSINT-практиками сприяють формуванню почуття товариськості, яке є важливим в умовах високого тиску. Цей емоційний зв’язок може покращити командну роботу, роблячи процес звітування більш стійким та ефективним.

Виклики нейтралітету

Дослідження також висвітлює виклики, з якими стикаються місцеві журналісти: упередженість та проблемами довіри через те, що вони емоційно пов’язані з подіями, які вони висвітлюють. На думку дослідників, епістемічна цінність емоцій може бути зрозуміла через різні спроможності, які підкреслюють важливу роль емоцій у процесі створення знань. 

Мотиваційна спроможність емоцій підкреслює їхню силу спонукати людей до пошуку знань. Емоції, такі як співчуття та пристрасть, є ключовими у мотивації журналістів та аналітиків відкритих джерел глибоко занурюватися у свої теми.

Наприклад, смуток, який переживала Джанін ді Джованні, засновниця The Reckoning Project, ілюструє, як особисті емоційні реакції можуть призвести до значних розслідувальних зусиль, спрямованих на відповідальність та підвищення обізнаності: «Мене справді мотивувало глибоке розчарування і скорбота» (Джанін ді Джованні, засновниця The Reckoning Project для NPR, 2022). 

Інноваційно-колаборативна спроможність емоцій підкреслює їхню роль у сприянні співпраці та інноваціям в епістемічних спільнотах. Емоції, такі як довіра, відіграють вирішальну роль у партиципативному осмисленні та співпраці, дозволяючи колективні зусилля в розслідувальній журналістиці та аналізі відкритих джерел. Цей колаборативний вимір особливо яскраво проявляється в роботі місцевих журналістів та медіапрактиків, які завдяки своїм афективним зв’язкам із контекстом можуть зафіксувати та передати цінні інсайти, які можуть вислизнути від більш відсторонених спостерігачів.

Дослідники також з’ясували, що емоції формують спосіб збору та обробки знань. Вони слугують джерелами значущості та релевантності, спрямовуючи увагу на конкретні аспекти ситуацій, які можуть залишитися непоміченими. Емоції можуть покращити когнітивні процеси, встановлюючи фокус на відповідних деталях і забезпечуючи доступ до відповідних фактів. Ця перспектива кидає виклик традиційному картезіанському розподілу, що розділяє раціональне та емоційне, кидає тінь на епістемічну цінність емоцій у філософії, соціальних науках та журналістиці. Автори ж стверджують, що емоції є невіддільною частиною раціональних і когнітивних процесів у журналістиці та інших дисциплінах.

Час залишити нейтральність?

Емоції є частиною реальності. Респонденти згадували, що відчували надзвичайну напругу під час революції на Майдані або коли бачили залишки тіл після збиття літака MH17. За словами цих репортерів, існують емоції та афекти, притаманні таким ситуаціям, і журналісти повинні відчувати, виражати та передавати ці афекти. Своєю чергою, аналітики з відкритих джерел можуть стати віддаленими свідками подібних афектів. Один з респондентів згадав, як надзвичайно жорстокі відео, що циркулювали в російських Telegram-каналах, травмували його до того, як він навчився проводити межу між своєю місією та особистим життям. 

Оскільки емоції є частиною реальності, деякі медіапрактики вважають їх за необхідний атрибут історії: на думку репортера Мате, історії складаються з емоцій та контексту. Інший респондент Артем вважає, що історії вимагають моральної оцінки: «Ви повинні прийняти рішення, внутрішньо, … хто правий, а хто ні в цій ситуації. Інакше історії не буде».

Погляд на те, що журналіст має уникати емоцій з  прагнення до об’єктивності, дедалі більше піддається сумніву, особливо в контекстах висвітлення конфліктів.

Концепція «журналістики залучення» передбачає, що вона не повинна залишатися нейтральною перед лицем моральних та етичних дилем, а має емоційно залучатися для розкриття глибших істин та відстоювання справедливості.

Емоції, такі як гнів, коли вони пов’язані з відчуттям несправедливості, можуть спонукати розслідувальних журналістів розкривати важливі факти та притягати до відповідальності винуватців, тим самим підвищуючи епістемічну цінність їхньої роботи. Ця перспектива виступає за більш залучений та емоційно обґрунтований підхід до журналістики та фактчекінгу, визнаючи, що емоційна залученість може призвести до глибшого та нюансованого розуміння складних питань.

Заклик до змін

Робота Котішової та ван дер Велдена закликає до переоцінки журналістських стандартів у цифрову епоху. З поширенням цифрових платформ і розмиванням меж між журналістами, аудиторією та учасниками роль емоцій у журналістиці стає все більш значущою. Прийняття цієї “афективної епістемології” може збагатити глибину і достовірність журналістської роботи, особливо в хаотичному та емоційно зарядженому середовищі висвітлення конфліктів.

Оскільки цифрова журналістика продовжує розвиватися, стає зрозуміло, що емоції більше не можна відкидати як просто упередження. Натомість їх слід визнати невіддільними елементами журналістського процесу. Визнаючи та інтегруючи емоції, журналісти можуть орієнтуватися в складнощах сучасних конфліктів з більшою емпатією та проникливістю, що в кінцевому підсумку призводить до глибших та впливовіших репортажів.

Ця зміна перспективи цілком може визначити майбутнє журналістики, де бути людяним так само важливо, як і правдивим.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Джерело зображення: Pexels.

Стежте за нами у Facebook.