Новий закон про реформи у сфері ЗМІ, прийнятий нещодавно у Туркменістані, викликав скептичну реакцію. Вперше у Туркменістані було прийнято закон, що гарантує свободу слова і забороняє цензуру у медіа. Проте багато хто вважає, що закон відірваний від похмурих реалій держави і не дає надій на позитивні зміни. Закон захищає ідеали вільних та незалежних ЗМІ, проте обіцянка майже абсолютної свободи ЗМІ є політичним трюком держави, де панують тотальна цензура і неналежне поводження із чесними журналістами. Попри позитивні наміри законодавців, закон видається надто масштабним, як для першого кроку у боротьбі з контролем над медіа і ворожим ставленням до ЗМІ. Багато медіа організацій сприймають закон, як пустопорожній трюк для заспокоєння міжнародної спільноти, а не як серйозний крок до реформ.

Щороку Туркменістан потрапляє в кінець рейтингу за Індексом свободи преси, який визначає міжнародна неурядова організація «Репортери без кордонів». Після Туркменістану у рейтингу 2013 року опинились лише Еритрея та Північна Корея. «Репортери без кордонів» критикують Туркменістан, де панує закритий і репресивний режим, за державну монополію та контроль над ЗМІ. Критику на адресу Туркменістану також висловила міжнародна медіа організація «Freedom House». У її доповіді 2012 року «Найгірші з найгірших репресивних суспільств» зазначається, що «держава, яка контролює все мовлення та друковані ЗМІ, дуже обмежує свободу слова та пресу». До 25 січня 2013 року всі ЗМІ Туркменістану, включаючи радіо, телебачення та газети, належали і контролювались президентом Гурбангули Бердимухамедовим. Єдине видання із приватною формою власності було об’єктом прискіпливого нагляду з боку держави, незважаючи на його бізнесову і підприємницьку тематику. Новий закон повинен перешкоджати «монополізації медіа окремими особами або компаніями» і закріплює право будь-якої особи на володіння чи придбання акцій медіа компанії. Законодавці навіть пішли далі, передбачивши, що держава надаватиме субсидії приватним інвестиціям у медіа. Ще однією радикальною зміною у медіа політиці Тукменістану є проголошення свободи слова і повна «свобода» ЗМІ. Раніше ці принципи не були закріплені на державному рівні. Гарантія того, що фізичні особи матимуть «право шукати, отримувати і передавати інформацію» не має нічого спільного із ув’язненням осіб, які висловлювались категорично на адресу влади, і режимом репресій, що мали місце у Туркменістані у минулому. Генеральний секретар «Репортерів без кордонів» Крістоф Делуар (Christophe Deloire) прокоментував ці протиріччя, зазначивши, що «наразі деякі правильні на папері положення закону межують із ганебними прикладами реальної журналістської практики».

Стаття нового закону, що викликала найбільше сподівань на зміни, гарантує 5 мільйонам жителів Туркменістану доступ до іноземних новинних ЗМІ. Інтернет, попри його доступність, є дуже дорогим у Туркменістані і суворо контролюється державою. Антени супутникового зв’язку, що надавали можливість перегляду російських і турецьких каналів мовлення, були заборонені у 2011 році як «неприпустимі». Жителі Туркменістану, бажаючи отримувати інформацію, покладаються на «сарафанне радіо», оскільки не довіряють ЗМІ, що контролюються державою. Доступ до іноземних мереж і джерел інформації стане суттєвим кроком вперед для держави і людей, якщо нові джерела інформації будуть доступними для всіх. Найбільше хвилювань з приводу суперечливої природи закону викликає те, що одна стаття передбачає регулювання ЗМІ державою у той час, як інша стаття закріплює, що «ніхто не може заборонити чи перешкоджати ЗМІ у розповсюдженні суспільно важливої інформації». Закон також містить положення, відповідно до якого нові закріплені свободи можуть бути відмінені з метою «захисту конституційного ладу, здоров’я, честі і гідності приватного життя громадян та публічного порядку». Подібні протиріччя негативно позначаються на правдоподібності реформ і виправдовують побоювання, що закон не стане реальним кроком вперед для такої неблагонадійної країни, як Туркменістан. Багато міжнародних медіа організацій і політичних установ підтримують ідею реформування. Поряд із цим вони скептично налаштовані щодо змін, яких вдасться досягти завдяки новому закону. Лише час покаже, на які переваги може сподіватись Туркменістан.

Право на зображення належить sarflondonunc / Flickr CC

Переклад з англійської статті “Turkmenistan: False Hope for Media Freedom”