«Дивіденд брехуна»

У квітні 2021 року Колумбію охопили масштабні протести, що виросли з глибокого соціального невдоволення. Демонстранти виступали проти системних проблем країни: економічної нерівності, поліційного свавілля, хронічного безробіття та неефективності державних інституцій. Попри переважно мирний характер протестів, реакція правоохоронців була надзвичайно жорстокою. Повідомлення про застосування вогнепальної зброї проти цивільних викликали широкий міжнародний резонанс і шок. Правозахисні організації, зокрема Amnesty International, активно документували порушення прав людини та намагалися привернути глобальну увагу до ситуації в Колумбії. Однак у 2023 році, коли організація вирішила висвітити другу річницю протестів, виникла несподівана контроверсія. Замість використання архівних або наявних фотографій, Amnesty опублікувала чотири зображення, згенеровані штучним інтелектом, з метою продемонструвати поліційне насильство, водночас захищаючи анонімність учасників протестів.

Це рішення викликало хвилю критики в медійному та правозахисному середовищах. Опоненти стверджували, що штучно створені зображення підривають довіру до правозахисної діяльності, особливо в контексті наявності реальних світлин. Занепокоєння викликало побоювання, що такий підхід може створити прецедент для менших організацій, які ризикують зіткнутися з посиленням суспільного скептицизму або навіть цілеспрямованими дискредитаційними кампаніями. На захист свого рішення Amnesty International заявила: «Нашою головною метою було висвітлити гротескне насильство з боку поліції проти людей у Колумбії. Важливо зазначити, що мета полягала в захисті людей, які могли б зазнати переслідувань. Однак ми могли обрати малюнки чи інші засоби». 

Ця дискусія стосується концепції, відомої як «дивіденд брехуна» (англ. — “liar’s dividend”), яка означає, що розвиток технологій, таких як штучний інтелект або deepfake, дозволяє людям заперечувати правдивість реальних фактів або доказів, стверджуючи, що вони були підроблені чи сфабриковані. Це поняття було введене Даніелем Чесні та Даніелем Сітроном у 2019 році. Воно описує ситуацію, коли зловмисники користуються сумнівами у певності інформації, спричиненими появою штучно створеного контенту (наприклад, фальшивих відео чи зображень). Це може мати серйозні наслідки, оскільки дозволяє винним уникати відповідальності за свої дії, навіть коли проти них існують вагомі докази. Наприклад, якщо людину викрили у корупції або насильстві, але докази проти неї базуються на фото чи відео, вона може заявити, що ці матеріали є підробкою, створеною за допомогою ШІ або deepfake. Це створює простір для маніпуляцій і ускладнює встановлення істини. 

Тож критики Amnesty стверджували, що використання згенерованих візуалізацій може нашкодити документуванню справжніх свідоцтв трагедії. Крім того, фотореалістичний стиль штучно створених зображень розмивав межу між правдою і представленням, ставлячи під сумнів етичні межі у візуальній адвокації.

Підхід Amnesty різко контрастує з іншим відомим випадком використанням ШІ у медіа: документальним фільмом «Ласкаво просимо до Чечні» (2020). Цей фільм, який розповідає про роботу активістів, що рятують представників ЛГБТК+ від переслідувань у Чечні, використовував технологію дипфейків для захисту особистостей людей, які перебувають у зоні ризику. На відміну від зображень Amnesty, фільм забезпечує глядачу емоційний зв’язок із героями, одночасно піклуючись про їхню безпеку. Автори фільму відкрито заявляли про використання ШІ й витратили кілька років на етичну реалізацію цього процесу.

Одне зі згенерованих штучним інтелектом зображень, опубліковане Amnesty International

Натомість зображення, створені Amnesty, більше нагадують традицію політичних плакатів. Такі плакати часто використовують іконічні, анонімні постаті, щоб викликати емоційну реакцію та мобілізувати підтримку справи. Вони спираються на візуальні метафори, звертаючись до анонімних героїв, які представляють ширшу боротьбу. Однак найбільш суперечливе зображення кампанії — фотореалістичне, яке нагадує репортажну фотографію, — розмило жанрові межі й посилило скептицизм. Його реалістичність створила ризик введення аудиторії в оману, змушуючи вважати, що це зображення реальних подій, що підривало довіру до кампанії.

Фотожурналістика на межі етики та технологій

У квітні 2023 року на престижному конкурсі Sony World Photography Awards стався безпрецедентний випадок: фотограф із Берліна Борис Елдагсен, переможець у категорії «Креатив», відмовився від нагороди. Причиною такого вчинку стала несподівана правда — переможна робота не була фотографією. Це був результат роботи штучного інтелекту. Елдагсен використав конкурс як платформу для дискусії про роль ШІ в фотографічному мистецтві.

Цей випадок не є унікальним. Ще у 2021 році Йонас Бендіксен, фотограф Magnum Photos, опублікував книгу The Book of Veles, що, на перший погляд, виглядала як документальний проєкт. Насправді ж це була складна комбінація текстів, згенерованих ШІ, реальних ландшафтів, а також створених комп’ютером зображень людей і тварин. Проєкт викликав дискусії, хоча спочатку сприймався як суто документальний.

Усе це відбувається на тлі зростаючих дебатів щодо використання ШІ в журналістиці, репортажах та мистецтві. Вони переплітаються з обговореннями про «фейкові» відео, маніпуляцію фотографіями та загрозу «постправди». У своєму новому дослідженні Лів Гаускен із департаменту медіа та комунікації Університету Осло наголошує, що для глибшого розуміння проблеми варто звернути увагу на три концептуальні підходи.

Перш за все, вона розглядає відмінність між фотореалізмом та фотографією. Якщо фотореалізм прагне створити враження реальності, це не завжди означає, що зображення є результатом справжньої фотографії. Сучасні технології, зокрема штучний інтелект, дозволяють генерувати візуальні образи, які виглядають як реальні, але не мають жодного зв’язку з дійсними подіями.

Другим важливим аспектом є роль фотографії як інструмента детекції, тобто зафіксування реальних моментів. Однак зображення, створені штучним інтелектом, скоріше орієнтовані на художню інтерпретацію, часто втрачаючи претензії на правдивість. Вони можуть бути емоційно або концептуально значущими, але не можуть замінити реальні свідчення.

Нарешті, Гаускен наголошує на важливості жанрового підходу до оцінки зображень. Чи використовується штучний інтелект для створення провокативного мистецтва, чи для документування реальних подій — контекст змінюється, і це потребує різних критеріїв оцінки, особливо коли йдеться про новинні матеріали.

Фотореалізм виник у 1960-х роках, коли художники почали створювати картини, які імітували фотографічні зображення. З розвитком цифрових технологій інтерес до фотореалізму поширився на різні сфери, зокрема кіно, рекламу, відеоігри та наукову візуалізацію. Проте тоді ці зображення не могли бути сприйняті за фотографії. Сьогодні ж ситуація змінилася: сучасні технології дозволяють створювати зображення, які навіть експерти не завжди можуть відрізнити від справжніх фотографій. Це створює нові виклики для суспільства, адже доступність таких інструментів може сприяти дезінформації.

Штучні образи страждань

Серед інших прикладів використання штучно створеного контенту, яке викликало суперечки, — випадки поширення зображень дітей у Газі, які сплять у багнюці, що, ймовірно, були створені штучним інтелектом. Документування трагічних умов життя дітей у Газі, здійснене переважно місцевими журналістами, набуло широкого розголосу через низку авторитетних джерел. Однак поява зображень, згенерованих штучним інтелектом, додає нових викликів в процес візуальної комунікації та сприйняття реальності.

Хоча штучно створені зображення можуть здаватися ефективним інструментом ілюстрації гуманітарних криз, вони несуть у собі суттєві ризики. По-перше, надмірне використання таких зображень може розмити межі між документальною правдою та штучно змодельованою реальністю. По-друге, існує серйозна небезпека девальвації автентичних фотографічних свідчень.

Одне зі згенерованих штучним інтелектом зображень дітей у Газі, проаналізоване DW Fact Check

Зображення людських страждань перетворилися на потужний засіб комунікації в контексті гуманітарних криз та конфліктів. Вони виходять далеко за межі простої документальної фіксації, перетворюючись на складний соціальний інструмент впливу: привертають увагу суспільства, формують громадську думку, змушують людей співпереживати.

Водночас сучасні технології та медійні практики ставлять принципове запитання про природу таких зображень, — чи не перетворюються вони на маніпулятивний інструмент замість об’єктивного свідчення?

Зображення, створені штучним інтелектом можуть сприяти подальшому розмиванню межі між реальним і сфабрикованим. Ключове питання полягає в тому, як технологія штучного інтелекту може вплинути на наше колективне сприйняття та розуміння реальних подій. Якщо потік штучно згенерованих зображень поступово витіснить реальні фотографії, ми ризикуємо втратити критично важливий безпосередній зв’язок з аутентичністю документування людських страждань.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Джерело зображення: 1 — Pexels, 2 — Amnesty International, 3 — DW Fact Check.

Стежте за нами у Facebook.