Цей текст є частиною серії публікацій проєкту PROMPT.

Після розпаду коаліції «Ампель» й на тлі загострення політичного клімату Німеччина готується до історичних федеральних виборів 2025 року. Передвиборча кампанія дедалі більше формується під впливом цілеспрямованих дезінформаційних атак – поширюваних через соціальні мережі та, подекуди, самими політичними акторами. Які механізми стоять за цим? Як журналісти можуть протидіяти маніпуляціям? І яку відповідальність несуть цифрові платформи та регуляторні органи?

Крістіна Елмер — професорка цифрової журналістики та журналістики даних Дортмундського технічного університету (Німеччина), досвідчена журналістка даних та співкоординаторка GADMO (Німецько-австрійська обсерваторія цифрових медіа).

У цьому інтерв’ю Крістіна Елмер, професорка цифрової журналістики та журналістики даних Дортмундського технічного університету, досвідчена журналістка даних та співкоординаторка GADMO (Німецько-австрійської обсерваторії цифрових медіа), аналізує виклики цифрового інформаційного ландшафту, ефективність ініціатив з перевірки фактів та регуляторних зусиль на європейському рівні. Вона вказує на те, де вдалося досягти прогресу, а де медіа, платформам і політикам потрібно вжити сильніших контрзаходів.

Мерл ван Беркум: Як Ви загалом оцінюєте інформаційну ситуацію напередодні загальних виборів? Які важливі зміни ви бачите тут?

Крістіна Елмер: У нас склалося враження, що поширення дезінформації наразі пронизує весь політичний ландшафт. Можна було б очікувати, що політичні гравці, зокрема, будуть спілкуватися правдиво і на основі фактів, особливо у підготовлених промовах чи заявах. Але, вочевидь, це не так, або вже не так, що особисто мене дуже пригнічує. Ми продовжуємо бачити випадки, коли поширюється неправдива або оманлива інформація, що в кінцевому підсумку підриває довіру.

Напередодні загальних виборів — або навіть у їхньому контексті, адже це питання ще остаточно не з’ясоване – стало очевидним, що публічний дискурс в інтернеті неодноразово зазнавав впливу дезінформаційних кампаній та неправдивих повідомлень. Вони підпадають під різні категорії. З одного боку, це типові наративи, що повторюються перед демократичними виборами, зокрема твердження, які підважують довіру до виборчого процесу: нібито знищення голосів, надісланих поштою, чи неналежне опечатування виборчих урн. У цьому контексті ми змогли скористатися досвідом європейської мережі EDMO, щоб привернути увагу до таких маніпуляцій у превентивному порядку. Однак спостерігалися й цілеспрямовані фейкові повідомлення, спрямовані проти окремих політичних діячів, зокрема Роберта Хабека та Фрідріха Мерца. Крім того, зафіксовано кампанії, які, ймовірно, були організовані з Росії, наприклад операція «Шторм-1516».

Отже, ми також бачимо спроби впливу з-за кордону. І що мене особливо турбує, так це те, що ми також бачимо дезінформацію в самому політичному дискурсі, в парламенті, в ток-шоу та заявах — звідки вона часто поширюється особливо швидко.

З позиції журналістики, які механізми протидії ви вбачаєте в цьому контексті?

Першим кроком є зміцнення довіри до журналістської роботи та забезпечення прозорості методів і практик. Важливо пояснювати, чим якісний репортаж відрізняється від інших джерел інформації. Багатьом людям важко адекватно оцінити правдивість новин, тому репортажі мають бути не лише точними, а й освітніми. Читачі повинні розуміти, як працює дезінформація, і бути заохоченими до критичного осмислення медіаконтенту.

Особливо в емоційно напружені моменти, коли люди схильні імпульсивно поширювати новини, важливо зробити паузу і перевірити джерело інформації. Це була б конкретна рекомендація, яка могла б допомогти запобігти поширенню дезінформації, коли люди самі несвідомо сприяють її розповсюдженню.

Однак, на мою думку, це не лише відповідальність медіа — навчання таких навичок має стати частиною освіти. Бажано, щоб медіанавички активно інтегрувалися в навчальні програми шкіл. Як показують дослідження, молодь все частіше отримує інформацію через соціальні мережі, зокрема платформи на кшталт TikTok, які вони використовують як пошукові системи. Отже, виникає питання, як ефективно охопити ці цільові групи.

Як ви оцінюєте роль платформ перед загальними виборами? Чи були ініціативи або заходи, спрямовані на боротьбу з дезінформацією?

Безумовно, було вжито заходів для забезпечення чесності виборчого процесу. Реалізовано кілька ініціатив у рамках нормативних актів ЄС. Наприклад, Європейська Комісія запустила систему швидкого реагування, до якої ми також були залучені. Ця система дозволяла повідомляти про особливо проблемні публікації безпосередньо контактним особам на платформах. Реакція, як правило, була оперативною: деякі пости були видалені після внутрішньої перевірки. В інших випадках визначалося, що дописи не порушували правил, але їхня видимість обмежувалася, щоб не допустити їхнього масового поширення. TikTok також завжди реагував дуже швидко в таких ситуаціях. Можливість мати пряму лінію для моніторингу та перегляду постів, пов’язаних з високим ризиком, була надзвичайно корисною.

Крім того, на європейському та німецькому рівнях було впроваджено допоміжні заходи в рамках регулювання. Наприклад, Федеральне мережеве агентство провело стрес-тестування з платформами, щоб проаналізувати можливі сценарії та виявити, як можна запобігти чи протидіяти дезінформації. Проте є ще значний потенціал для вдосконалення. Дослідження Correctiv показало, що контент, про який повідомляли звичайні користувачі, залишався без відповіді на TikTok. Це свідчить про те, що наявні регуляторні механізми ще не є достатньо ефективними. Ми також перебуваємо на етапі переходу від Кодексу практики щодо дезінформації до Кодексу поведінки, що означає перехід від добровільних зобов’язань до більш формалізованих вимог у рамках Закону про цифрові послуги. Вже зараз можна помітити різницю між платформами, наприклад, у співпраці з фактчекерами та підтримці дослідників. Тому тут є як позитивні, так і негативні аспекти. Моє враження, що це питання справді серйозно сприймається всіма зацікавленими сторонами лише тоді, коли воно стає пов’язане з системним ризиком.

Яку роль відіграли фактчекінгові ініціативи у виборчій кампанії? Чи були вони ефективними у боротьбі з дезінформацією?

Звичайно, важко точно виміряти вплив фактчекінгу на ситуацію. Однак, як уже було зазначено, деякі політичні гравці самі стали частиною проблеми, поширюючи дезінформацію. Це стає особливо проблематичним, коли такі заяви залишаються без належного коментаря та перевірки фактів. У деяких випадках платформи навіть сприяли поширенню дезінформації, надаючи певному контенту ширше охоплення. Яскравим прикладом є інтерв’ю Еліс Вайдель з Ілоном Маском на X, яке дало платформу для потенційно оманливих заяв. Відповідальні особи повинні були заздалегідь усвідомлювати, що такий формат несе високий ризик дезінформації, яку потім буде важко зафіксувати та ефективно класифікувати.

Якщо порівнювати нинішні події з минулими федеральними виборами: чи загострилася проблема дезінформації?

Так, у мене склалося таке враження. Погляд на інші країни свідчить про те, що спроби вплинути на вибори повторюються. Наприклад, у Румунії національні вибори довелося провести повторно через підозри в маніпуляціях, пов’язаних із дезінформацією. Дослідження показують, що такі кампанії часто мають систематичний характер. Особливо тривожним є те, що деякі платформи наразі зменшують свої зусилля в боротьбі з дезінформацією. Наприклад, у США Meta планує припинити співпрацю з фактчекерами та зосередитися на коментарях спільноти. Це додає нову динаміку питанню контролю якості контенту. У середньостроковій перспективі такі зміни можуть вплинути й на Європу. Крім того, звинувачення в цензурі дедалі частіше лунають на адресу регуляторних ініціатив ЄС і заходів, до яких залучені медіа. Це може додатково підірвати довіру до якісної журналістики.

Які рухи опору існують? Чи можуть уряди або платформи вжити контрзаходів?

ЄС фінансує численні ініціативи в цій сфері. Наприклад, Закон про цифрові послуги (DSA) може забезпечити розширення можливостей моніторингу, що дозволить ефективніше аналізувати дезінформацію. Проте залишається невідомим, чи будуть платформи брати участь у цих заходах у довгостроковій перспективі та чи зможуть ефективно їх реалізувати.

Особливу тривогу викликає те, що компанії, як-от Meta, згортають свої ініціативи з боротьби з дезінформацією в США. Якщо ця тенденція пошириться на Європу, це може ще більше підірвати довіру до цифрового контенту, а звинувачення в цензурі можуть посилитися.

Також важливою є уважна і конструктивна модерація на платформах, а також створення відповідного клімату для цифрового дискурсу. Однак я маю сумніви щодо того, наскільки цей клімат може бути досягнутий на платформах з їхніми механізмами.

Яку роль у цьому процесі відіграють медіаорганізації?

Медіа можуть створювати або покращувати простір для конструктивної дискусії, надаючи правдиву інформацію, виправляючи неправдиві твердження та забезпечуючи необхідний контекст для правильного розуміння заяв. Звісно, медіа продовжуватимуть прагнути донести перевірену інформацію до якнайширшої аудиторії. Оскільки молодші цільові групи все більше відмовляються від традиційних новинних програм, необхідно шукати нові канали для звернення до них. Важливо також інтегрувати програми з розвитку медіанавичок у шкільні програми та курси підвищення кваліфікації для вчителів. Завдання полягає в тому, щоб заохочувати людей критично осмислювати інформацію та приймати рішення на основі фактів.

Чи є прогноз щодо майбутнього цифрового простору з у добу дезінформації?

Важко передбачити, як буде розвиватися цифровий світ. Динаміка швидка, і передумови можуть швидко змінюватися. Наприклад, неможливо було передбачити, наскільки змінилися стратегії платформ за останні місяці. Найпізніше наступні загальні вибори покажуть, чи набудуть чинності правила, чи платформи й надалі відіграватимуть важливу роль у поширенні дезінформації. Але ми, звісно, продовжимо стежити за цією темою в рамках GADMO та інших проєктів Інституту журналістики.

На завершення: що можна винести з дискурсу навколо загальних виборів?

Під час виборчої кампанії ми стали свідками численних неправдивих повідомлень про кандидатів, виборчий процес та поляризаційні теми, як-от міграція чи енергетичний перехід. Ці наративи знайшли своє відображення й у політичному дискурсі. Зроблено чимало для протидії цьому в рамках чинного законодавства. Однак після виборів інтерес до цієї проблеми, здається, поступово згасає. Можливо, це зумовлено тим, що потенційні наслідки вже не сприймаються так радикально. Водночас цифровий дискурс часто виявляється далеким від фактів. Багато людей продовжують поширювати інформацію, яка явно не відповідає дійсності, адже вона відповідає їхній груповій ідентичності або привертає увагу. Це ставить перед журналістами новий виклик: як підготувати репортажі, засновані на фактах, таким чином, щоб вони досягали навіть тих, хто схильний діяти в ехокамерах.

Інший важливий аспект полягає в тому, що перевірка фактів часто виявляється недостатньою. Щоб дійсно викорінити неправдиве повідомлення з пам’яті людей, потрібно створити альтернативний наратив, який буде не менш емоційно привабливим. Це серйозний виклик для журналістики, але й важливе завдання на майбутнє. Ми маємо визнавати й враховувати психологічні фактори, що впливають на сприйняття інформації. Люди можуть бути невпевненими в собі та відчувати себе некомфортно в політичній системі. Звісно, ви можете опублікувати перевірку фактів і зробити важливий внесок, але це може бути помічено лише кількома учасниками дискусії. Тому нам слід ще ретельніше вивчити погляди та потреби людей і подумати, як ми можемо запобігти поширенню дезінформації: Як можемо протиставити їй альтернативи, що так само сильно приваблюють людей?

Додаткову інформацію можна знайти тут: 

• https://www.tu-dortmund.de/nachrichtendetail/gegen-desinformation-vor-der-bundestagswahl-48861/
• https://gadmo.eu

Цей текст є частиною серії публікацій PROMPT.

Автори: Мерл ван Беркум.

Українською переклала Олександра Ярошенко.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Стежте за нами у Facebook та LinkedIn.