Абсолютна більшість експертів та оглядачів вказує на кардинальну зміну образу України в закордонних медіа у зв’язку з подіями Євромайдану та подальшою ескалацією ситуації. Україна чи не вперше за часи незалежності опинилась в центрі порядку денного міжнародних ЗМІ на такий тривалий час. Втім, для розуміння сприйняття теперішніх подій в Україні за кордоном, важливо знати контекст медійного представлення України напередодні.

Для аналізу висвітлення політичного образу України в закордонних медіа було обрано чотири щоденні видання: німецькі “Frankfurter Allgemeine Zeitung” (FAZ) і “Tageszeitung” (TAZ) та російські “Известия” і “Новая газета”. Такий вибір обумовлений доцільністю порівняти репрезентацію України в медіа однієї з країн-лідерів ЄС та російських ЗМІ. Фокусом дослідження стала тема підготовки до підписання угоди про асоціацію України з ЄС. Вибірку матеріалів для аналізу становили 35 статей з німецьких видань та 57 статей – з російських, опублікованих у період з 1 вересня по 1 грудня 2013 року. Це всі без винятку матеріали, що були присвячені обраній темі в досліджуваних медіа. Дослідження здійснювалось за допомогою методів якісного та кількісного контент-аналізу.

Категоріями аналізу політичного образу України стали: образ українських політиків (образ влади і опозиції), суверенітет України та історико-географічне позиціонування держави в іноземних ЗМІ. Одиницею підрахунку якісного контент-аналізу є виявлення ознак у тексті та частота появи одиниць аналізу. Кількісний контент-аналіз представлений у дослідженні через підрахунок частоти появи одиниць аналізу.

Українська влада та опозиція

Основною фігурою українського політикуму, про яку писали німецькі видання, є екс-прем’єр Юлія Тимошенко. Опозиціонерка стала гіперболізованим та ідеалізованим втіленням європейських цінностей, боротьби з несправедливістю, образом жертви, що невинно страждає через свавілля тирана. Про минулу політичну діяльність Ю. Тимошенко не йдеться в жодному з проаналізованих джерел так, наче її історія починається тільки з моменту ув’язнення. Незважаючи на те, що Ю. Тимошенко фактично не присутня у політичному процесі, німецькі ЗМІ приділяють їй найбільше уваги, пишучи про листи із в’язниці в дусі духовних послань до українського народу. Саме така діяльність опозиціонерки, на думку аналізованих німецьких видань, є причиною та рушійною силою масових протестів наприкінці листопада 2013 року у центрі української столиці.

Антиподом до образу Юлії Тимошенко у двох німецьких виданнях виступає представник влади – тодішній президент Віктор Янукович. Його характеризують як непостійного політика, що обрав маятниковий принцип вирішення двосторонніх відносин з ЄС: сьогодні – Брюссель, завтра – Москва. У всіх статтях, присвячених В. Януковичу, звучить недовіра до “пострадянського олігарха” з його клановою структурою побудови державного апарату. Україну в цілому ЗМІ називають “легко вразливою”, “корумпованою”, “олігархічною” державою.

Якщо проаналізований період умовно розділити на дві частини, то у першій про Україну пишуть як про самостійного незалежного міжнародного актора. У другій – все частіше з’являються інтонації щодо економічного (зокрема, борги за газ) та політичного тиску Росії на український уряд.

Аналізовані російські видання значно відрізняються своїми політичними вподобаннями та редакторською політикою. “Известия” – провладна російська щоденна газета, яка за замовчуванням підтримує політику Кремля і висвітлює події під відповідним кутом. “Новая газета” – суспільно-політичне опозиційне видання, що приділяє особливу увагу журналістським розслідуванням.

На відміну від видань Німеччини, які найбільше писали про Юлію Тимошенко, “Известия” присвячують опозиціонерці небагато матеріалів. Газета пише про намагання українського уряду “всидіти на двох стільцях одночасно”: одночасно бути членом зони вільної торгівлі ЄС і СНГ. Видання багаторазово зневажливо називає українців “хохлами” через те, що вони обрали європейський курс розвитку власної держави. Якщо в аналітичних статтях такі інтонації не є очевидними, то колумністика показує: в очах Кремля Україна не має жодного права обирати політичний курс самостійно – це сприймають там як зраду. Саме тому образ В. Януковича у матеріалах до середини жовтня перебільшено негативний. Його характеризують як російськомовного “хлопця з Донбасу”, наречену, що не може обрати з двох наречених (з очевидною перевагою одного з них – російського), непостійного політика, безвольну маріонетку Кремля, авторитарного правителя, президента-самодура. Однак, після вигідного для Москви рішення Києва наприкінці листопада 2013 року, риторика “Известий” щодо українського глави держави зі зневажливо-скептичної перетворюється на лояльну.

На відміну від “Известий”, “Новая газета” розділяє українських урядовців та український народ і гостро критикує тільки перших. Образ влади, втілений в особі В. Януковича, постає авторитарним, олігархічним та корумпованим. “Новая газета” ставить президента України на один рівень з лідерами держав з авторитарною формою правління: В. Путіним, О.Лукашенком, І. Алієвим, критикуючи при цьому не країну, а режим.

Політичний імідж Юлії Тимошенко в російських виданнях значно програє німецьким як за обсягом написаних матеріалів, так і за смисловим навантаженням. “Известия” обережно пишуть про українську опозиціонерку, особливо її не критикуючи та й взагалі не згадуючи минулу політичну діяльність. Деякі статті видання присвячені іконізації образу Ю. Тимошенко, перетворення його на національну ідею, та навіть на уособлення всієї України. “Новая газета” – єдине видання, яке з усіх проаналізованих пише про не зовсім чисте політичне минуле екс-прем’єра, надаючи перевагу фактам і цифрам, а не емоційній оцінковій риториці.

Україна як історико-географічне утворення, питання суверенітету

Щодо історичної та географічної характеристик України, то видання FAZ і TAZ постійно використовують прикметник “пострадянський”. У понад половині статей трапляється це визначення. Поряд з Україною у матеріалах фігурують інші країни пострадянського простору. Йдеться не тільки і не стільки про геополітичні, як швидше про цивілізаційні зв’язки держав колишнього Радянського Союзу. Наприкінці листопада у текстах поступово з’являється риторика “холодної війни” – протистояння двох протилежних ідеологій, економічних та політичних систем.

Суверенітет України в ухваленні політичних рішень – найповніше представлена категорія в російських медіа. “Известия” наголошують на тому, що росіяни не вважають Україну закордонною країною, а радше продовженням власної цивілізації. “Новая газета” також не заперечує тиску Російської Федерації на Київ. На відміну від “Известий” та німецьких ЗМІ, видання показує Україну як державу, що може бути незалежним партнером як для Європи, так і для Москви, а не тільки об’єктом геополітичних суперечок між ними.

Історико-географічне позиціонування України – категорія, тісно пов’язана з попередньою. У матеріалах “Известий” Україна – це “ласий шматок” з великою прибережною територією, що є стратегічною перевагою. Видання продукує ідеологеми “слов’янського братства” та “нерозривної історичної єдності” слов’янських земель. “Известия” публікують також зневажливі расистські характеристики щодо інших народів – наприклад, жителів Болгарії та Румунії.

В аналізованих статтях “Новой газеты” не було виявлено риторики про слов’янську єдність чи неодмінне спільне майбутнє України й Росії. Крім того, як “Известия”, так і “Новая газета” пишуть про очевидну конфронтацію Євросоюзу й Росії. Для опису цього процесу вони застосовують термін “холодна війна”.

Результати дослідження дають змогу зрозуміти контекст медійного представлення подій в Україні та власне України напередодні знакового зламу – Майдану-2014. Проблематизація суверенітету Україну російськими медіа, передчуття “холодної війни”, акцент на вразливості України в німецьких ЗМІ – усі ці маркери образу України вплинули на висвітлення подій останніх місяців у закордонних медіа.

Право на зображення належить: ScaarAT/Flickr CC

Опублікована стаття ґрунтується на дослідженні, проведеному в рамках маґістерської дипломної роботи.