Релігія та медіа: чому журналісти мають правильно це розуміти

липня 22, 2015 • Головне, Етика та якість, Нещодавнє • by

Screen-Shot-2015-07-02-at-08-300x214Багато людей, які є релігійними і добре знаються на цих питаннях, наполягають, що медіа в більшості “просто не розуміють релігії”. Докази цьому важко знайти, але навіть на поверхневому рівні очевидно, що матеріали у пресі часто упускають історію та зміст сунітських/шиїтських  розходжень або припускають, що всі американські євангелісти голосують за республіканців (кліше “релігійних правих”).

Очевидно, що віра є основним поясненням людської поведінки. Така тенденція контрастує з давнішими прогнозами про постійне посилення “секуляризації”, яка не може розглядатися як благо, але і не є проблемою. Журналісти мають намагатися розуміти та говорити про те, що насправді відбувається.
Багато новинних історій просто не мають сенсу без розуміння релігії. Необхідні зміни: не лише для кращої роботи медіа, але й тому, що розуміння (ми сподіваємося) сприяє справедливості та миру. Численні життя могли б бути збережені, якби  було більше глибоких журналістських матеріалів про плани передати Ірак шиїтам.

Є низка важливих організацій та людей, які намагаються виправити ситуацію. Lapido Media, Центр релігійної грамотності у світовій політиці, є хорошим прикладом. Він повідомляє, коментує та консультує з релігійних питань, і особливо добре поінформований щодо Близького Сходу.

Інший приклад – американський науковець та журналіст Террі Маттінлі (Terry Mattingly) з Меріленду, який веде блог getreligion.org. Це також неперевершений Ніколас Крістоф (Nicholas Kristof) із The New York Times, Ендрю Браун (Andrew Brown), який пише для The Guardian та Church Times.  Ааквіл Ахмед (Aaqil Ahmed) та Керолайн Уаєт (Caroline Wyatt) працюють на BBC. 86-річний Девід Мартін (David Martin) досі пише чудові матеріали. Крім цього, звісно, є ряд людей в Al Jazeera, хто працює над темою релігії.

Книга “Мертва точка. Коли журналісти не розуміють релігії” (Blind Spot, When journalists don’t get religion) надто сильно сконцентрована на американському досвіді  і стає застарілою, але слугує корисним нагадуванням про деякі моменти. Ось кілька важливих пунктів, декотрі з яких я осучаснив:

1) Релігійна грамотність на Заході знижується, особливо серед тих, хто працює у медіа. Народ не знає своєї релігійної історії чи своїх Біблії/Корану/Хадисів. А це означає, що люди часто необізнані щодо релігійної культури та контексту.

2) Структурні/організаційні питання часто упускаються. Не припускайте, що православний патріарх може говорити до своєї церкви в такий самий спосіб, як це може робити Папа!

3) Журналісти ігнорують релігійну мотивацію та динаміку, а також надто зайняті чи ледачі, щоб дізнаватися контекст. Вони часто намагаються перетворити релігійні історії на політичні. Їхня робота – повідомляти про те, що відбувається.

4) Серед журналістів існує тенденція поводитися як “стадо”, використовувати замало концептуальних інструментів. Наприклад, часто робиться припущення, що всередині римо-католицизму єдина динаміка – це прибічники авторитарної влади проти прибічників ліберальної. Інший приклад – висвітлення “Стратей Христових” Мела Гібсона. Картина була розцінена як антисемітська, і медіа не могли зрозуміти, чому величезна кількість людей ішли на неї. Помилки часто призводять до падіння в медійній ієрархії. Ще один приклад: медіа люблять легко “відмовлятися” від моделей, що давно були відкинуті соціологами чи релігією. Той факт, що у неділю в основних церквах менше людей – необов’язково означає, що релігії перебувають у занепаді. Насправді, навіть на Заході, це може означати лише те, що релігія змінюється (а так воно і є!).

5) Ставлення медійників до релігії часто зверхнє, так ніби вони мають справу з ірраціональними ідеологіями, які роблять людей забобонними та реакційними (не сильно замислюючись над власними ідеологіями, які можуть бути настільки ж “дивними”). Релігія – це спосіб осмислення дійсності.

6) Журналісти часто не підозрюють, що у всіх релігіях є екстремісти (наприклад, вважаючи буддизм мирним, ігноруючи М’янму та Шрі-Ланку).

***
Мені сподобалося повідомлення про релігійне зібрання у США, в якому когось процитували словами: “Давайте молитимемося за те, щоб Бог убив усіх на Капітолії”.  В релігійних колах досить просто зрозуміти, що християни-п’ятидесятники використовують вираз “спочити в дусі’.

Я згадав Девіда Мартіна, почесного професора соціології у Лондонській школі економіки. У нього є гарний твір щодо популярного (академічного) сприйняття з урахуванням усіх фактів, у цьому випадку – свідчення п’ятидесятницького християнства:

“Владу панівних парадигм я особливо гостро відчув у Гватемалі, в автобусі, повному західних науковців. Коли  кажуть, що 66 відсотків населення – католики, не запитують про те, ким могли б бути решта.  Навіть якщо відповідь кричить до них із написів на хижах у віддаленому Ель-Петен (департамент у Гватемалі – EJO), церквах “Князь миру”, та автобусах, що оголошують “Ісус іде”(цитовано Grace Davie, ‘Europe – the Exceptional Case’, London, DLT, 2002, p 75.). Книга Деві сама по собі є наочним прикладом того, що було сказано вище”.

Будучи християнином, я добре обізнаний із широким спектром значень, які можна прив’язати до цього терміну. Працюючи у світі міжконфесійних відносин, я навчився бути обережним з припущеннями щодо “інших релігій”.  Не бачу іншого шляху, ніж здійснювати ретельну підготовчу роботу, перш ніж казати чи писати про релігію, як це можливо було б із політикою, економікою чи наукою.

Переклад з англійської мови статті “Religion And The Media: Why Journalists Must Get It Right

Право на зображення належить: Flickr CC Jon Diez Supat

Print Friendly, PDF & Email

Tags: , , , , , , , ,

Send this to friend