Владна партія Угорщини “Фідес” наполегливо намагається перетворити  суспільне телебачення на знаряддя пропаганди, але отримує зворотній результат. Чим більше телепрограм “підспівують” партії “Фідес”, тим менше людей їх дивиться. Частка аудиторії новинних випусків суспільних каналів зараз нижча, бо громадськість, шукаючи менш упереджених новин, почала дивитися приватних мовників.

Повідомляють, що нова правляча політична еліта намагається “колонізувати” і приватні телеканали. Енді Вайна (Andy Vajna) вирішив купити другий за розміром угорський телевізійний канал – TV2. Вайна – соратник “Фідес”, урядовий уповноважений з питань кіно і власник  закладів азартних ігор. Він тісно пов’язаний із угорським прем’єр-міністром Віктором Орбаном та іншими представниками “Фідес” вищого ешелону.

Італійські студенти-журналісти не здивувалися б цьому. Сільвіо Берлусконі у роки своєї “політичної слави” так само твердо намагався контролювати і суспільне, і приватне телебачення. Різниця в тому, що Угорщина досі є демократією на етапі становлення, а тому – дуже вразливою. Ми досі надто мало знаємо про медіа у численних нових демократіях по всьому світу, окрім окремих спалахів обурення від неурядових організацій, що спеціалізуються на свободі медіа.

Значна частина дотичних до цієї теми академічних праць сфокусована на США, Великій Британії, Німеччині, попри те, що новим демократіям бракує соціо-економічних умов та інституційних структур, притаманних англо-саксонському світові. Як медіа взаємодіють із владою у нових демократіях? Чи можуть медіа незалежно функціонувати у нестабільному і поляризованому політичному середовищі, що виникає після падіння автократії? Головні перетворення в економіці та структурах власності допомагають чи заважають якості медіа? Наскільки нові медійні закони можуть видозмінювати звичну поведінку журналістів чи політичні культури? І як нові технології впливають на створення медіа та побудову демократії?

Кілька років ці питання вивчає велика міжнародна група дослідників вивчає за сприяння Європейської дослідницької ради (European Research Council), Лондонської школи економіки та Оксфордського університету. Вони провели більше трьох сотень інтерв’ю із політиками та практиками у Центральній та Східній Європі, а також в інших частинах світу. Вони також брали участь у численних “мозкових штурмах” науковців, журналістів та медіавласників. Результати цих напрацювань нещодавно були опубліковані видавництвом Oxford University Press.

Нові демократії, що досліджуються у цій книзі, показують різноманіття того, що соціологи називають “глокалізмом” (співіснування гомогенізації та гетерогенізації, що виявляє гібридні моделі). Це локальна культура, що визначає глобальні та регіональні впливи. У неї є прагнення до ідеальних ліберальних моделей та найкращих практик, але впроваджуються ці моделі у непрозорий спосіб. Локальні практики та регуляторні схеми цілком можуть бути креативними і більше підходити місцевим середовищам, аніж імпортовані макети. Однак, вони не існують відповідно до ліберальних нормативних стандартів, про які розповідають на факультетах журналістики та політології.

Політизація держави є помітною і часто тривожною особливістю нових демократій. Бізнес-заангажованість – інша поширена ознака, коли деякі медіавласники активно залучені у політику і бізнес одночасно. Медіавласність у цих країнах далеко не прозора, зовсім незрозуміла. Журналісти часто недостатньо матеріально забезпечені, погано навчені, розділені й дезорієнтовані. Тому засобам масової інформації складно діяти як незалежним та неупередженим надавачам інформації.

Законодавство було ключовим важелем, що використовувався задля того, щоб медіа і політика у нових демократіях були дієздатними, відповідальними та чесними. Однак, деякі із прийнятих законів привели до протилежних наслідків або були заблоковані політичними чи економічними діячами. Один із найголовніших висновків цієї книги вказує на утвердження неформальних правил та інституцій вище формальних. По суті, неформальне не обов’язково є поганим для демократії і не є синонімом корупції. Проте неформальність свідчить про проблему для демократії, якщо демократичні закони не впроваджуються або коли демократично обраними представниками маніпулюють неформальні мережі.

Неформальні практики та мережі отримують вплив, коли держава слабка, політичні інституції недорозвинені, а законодавство повне прогалин та суперечностей. Як наслідок, актори, що не мають демократичної легітимності, захищають несправедливі, непропорційні і навіть незаконні переваги на користь певних інтересів. Верховенство права замінило право неформальних ситуативних домовленостей, якими управляють люди, що не мають відповідальності і працюють за принципом “нечистої близькості”.  Так часто трапляється у нових демократіях, де автократизм розвалився хаотично і незрозуміло, продукуючи неочікуваних переможців та переможених за умов наявності у певних осіб багатства та доступу до прийняття політичних рішень.

По всьому світу люди ризикують своїм життям, домагаючись політичного плюралізму, прозорості та свободи медіа, рівності перед законом. Так зародилася демократія. Однак, нові демократичні інституції та конституції неспроможні постійно змінювати довготривалі культурні звички, обмежити економічні маніпуляції та пом’якшити політичну конфронтацію. Розуміння складних і часто корупційних взаємозв’язків між медіа, політикою, правом та економікою, що детально розглядаються у цій книзі, можуть допомогти молодим демократіям вистояти і, можливо, процвітати.

Переклад з англійської мови статті “Dirty Togetherness”: Press, Politics And Power In Europe’s New Democracies

Книга за редакцією Яна Зєльонки: Media and Politics in New Democracies: Europe in a Comparative Perspective

Право на фото: Százezren az internetadó ellen