Ще до спроби воєнного перевороту свобода преси у Туреччині була під величезним тиском. Та після цих подій турецький уряд розпочав ще більш масовані атаки на медіа.

За тиждень до спроби перевороту група турецьких журналістів започаткувала кампанію на захист свободи преси із назвою “Я журналіст! Журналістика – не злочин!”. Онлайн-видання та газети, які брали у ній участь, публікували банери зі словами “Чи знали ви, що журналістика – це не злочин?” а також заяву стосовно ситуації зі свободою медіа у Туреччині. Через кілька тижнів багато з тих медіа припинили вихід: турецький президент Ердоган закрив їх після спроби перевороту. Це видання Yarina Bakış, Özgür Düşünce, Meydan і Taraf, а також новинний сайт Haberdar  та новинне агентство DİHA, що симпатизує курдам.

В ніч із 15 на 16 липня багато турецьких медіа вирішили виступити проти військових, а отже стали на бік уряду. Телеканали не послухалися інструкцій військових і продовжили свою роботу. Таким чином Ердоган та інші члени правлячої партії AKP отримали медійну платформу. Через сервіс відеодзвінків Facetime турецький президент вийшов на зв’язок зі студією CNN Türk і закликав до національного спротиву на вулицях. Разом з тим, доступ до соціальних медіа, наприклад Twitter, був на короткий час заблокований. Потім його розблокували, щоб Ердоган міг поширювати свої меседжі і там, зазначив в онлайн-газеті The Daily Dot турецький науковець Ефе Керем Созері (Efe Kerem Sozeri).

Наступного дня телекомунікаційний регулятор (TIB) заблокував більше дюжини новинних сайтів. 20 липня Ердоган оголосив надзвичайний стан строком на три місяці і частково призупинив дію Європейської конвенції про права людини. З того часу турецький уряд може керувати, видаючи декрети, що мають силу закону. 16 телевізійних каналів, 23 радіостанціїї, три новинні агентства, 45 щоденних газет, 15 журналів і 29 видавничих домів, що мали зв’язки з рухом Гюллена, були закриті за розпорядженням уряду.

Станом на вечір 2 серпня влада видала ордер щодо 107 журналістів, яких звинуватили у “членстві у терористичній організації FETÖ“, маючи на увазі рух, очолюваний турецьким проповідником Фетхуллахом Гюлленом (Fethullah Gülen), який живе в США і був звинувачений у ініціюванні спроби перевороту. 30 журналістів заарештували, як свідчить P24. Їхні імена опублікували проурядові медіа та у Твіттері – послідовники AKP.

Серед затриманих був Бюлент Мумай (Bülent Mumay), багаторічний працівник найбільшої в країні газети Hürriyet, якого наприкінці 2015 року звільнили з роботи під тиском правлячої партії. З того часу він працює в університеті, а також як журналіст-фрілансер у багатьох медіа, в тому числі німецькій Frankfurter Allgemeine Zeitung. Він опублікував у твіттері фото свого членського квитка у Турецькій асоціації журналістів і написав: “Це єдина організація, членом якої я є”. Мумай також оголосив, що наступного дня виступить із заявою, але поліція затримала його вночі. Через чотири дні журналіста звільнили. Щодо інших затриманих журналістів прокурор продовжує розслідування.

Також почалися затримання курдських журналістів. Зегру Доґан (Zehra Dogan) із прокурдського жіночого новинного агентства Jinha звинуватили у тому, що вона належала до “терористичної організації”. Ще через кілька днів арештували журналіста головної курдської газети Azadiya Welat Зейнела Абідіна Булута (Zeynel Abidin Bulut). 2 серпня поліція затримала в аеропорту Діярбакира редакторку журналу Özgür Halk Хюлію Каракаю (Hülya Karakaya). Репортера Dicle News Agency (DİHA) Мехмета Арслана (Mehmet Arslan) та дистрибютора Özgür Gündem і Azadiya Welat Нізаметтіна Їлмаза (Nizamettin Yılmaz) з дружиною арештували того ж дня. Крім того, на 43 години заблокували про-курдську новинну агенцію DIHA. Також регулятор TİB припинив доступ до жіночої новинної агенції JİNHA.

За інформацією журналістської спілки DİSK Basın-İş, кількість заарештованих працівників медіа і видавничих домів сягнула 64. Головне управління преси та інформації (BYEGM) під приводом перевороту скасувало прес-карти 330 журналістів.

З 15 липня понад 60 тисяч державних службовців, суддів, вчителів, поліцейських та солдатів були відсторонені від роботи. В університетах більше півтора тисячі деканів попросили піти у відставку,  сотні науковців звільнили. Деяких із них затримали на підставі участі в “терористичній організації” FETÖ/PDY (як називає рух Гюллена турецька влада), не маючи ніяких доказів.

Рейди проти представників академічної сфери стали “полюванням на відьом”. Комітет захисту журналістів (CPJ) звертає увагу, що турецькі журналісти “не повинні розплачуватися за незаконну спробу офіцерів армії скинути уряд”.

На вулицях Туреччини досі проходять демонстрації, але не лише тих, хто підтримує Ердогана. Опозиційна партія CHP 24 липня організувала мітинг на площі Таксим. Вже того дня голова CHP Кемаль Кілічдаройлу (Kemal Kılıçdaroğlu) у своїй промові кілька разів наголосив на драматичній ситуації зі свободою преси у Туреччині.

Детальніший огляд ситуації у медіа Туреччини можна переглянути на блозі Комітету захисту журналістів.

Право на фото: pixabay.com