Мейв Шерло під час тренінгу в Одесі

The Guardian – одна з найстарших британських газет, проте сьогодні це видання не назвеш консервативним. В онлайн-форматі воно працює для глобальної англомовної (і не лише) аудиторії, застосовуючи наднові технології для творення спільноти та задоволення потреб читачів. Мейв Шерло (Maeve Sherlaw), редакторка відділу, що висвітлює події в Азії та на пострадянському просторі, розповіла на тренінгу в Одесі про те, як The Guardian іде в ногу з часом. EJO публікує головні поради редакторки.

Дозвольте читачам ставити запитання

“Хочете дізнатися про Брекзит більше? Запитайте нашу експертну групу!”. Такі матеріали стали нормою для The Guardian. Коментарі на сайті чи в соціальних мережах уже не є основою комунікації. Видання пропонує аудиторії долучатися до створення контенту, ставити свої запитання експертам, політикам або знаменитостям.

До прикладу, ажіотаж викликав матеріал про російського космонавта Сергія Крикальова, якого читачі через Twitter та електронну пошту запитували про протистояння Радянського Союзу та Сполучених Штатів Америки, про музику, яку космонавти слухали під час польотів, та про перспективи космічних досліджень. Астронавт відповідав на ці запитання в режимі реального часу.

Запропонуйте аудиторії поділитися своєю історією

Однією із новаторських ідей видання є Guardian Witness – розділ, де читачі можуть стати членами спільноти та самі розповідати свої історії, стаючи героями матеріалів. Чи допомагали ви біженцям? Чи брехали, щоб отримати роботу? Чи була у вашому житті довготривала дружба? Теми можуть бути найрізноманітнішими – від рецепту улюбленої страви до фото костюмів на Геловін.

“Звісно, контент, який пропонують читачі, не замінить роботи журналістів, але допомагає краще зрозуміти ситуацію, побачити її з інших кутів зору”, – пояснює Мейв Шерло. Сайт очевидців допомагає оперативно збирати інформацію, фото та коментарі. Поділитися своїм контентом легко: треба лише вказати своє ім’я та написати, в чому полягає суть історії.

Створіть із читачами єдину спільноту

Ще один клуб, створений виданням – Guardian Members, що складається з прихильників, партнерів і спонсорів The Guardian. Право на членство у спільноті дає благодійний внесок – відповідно, 49, 149 і 599 фунтів на рік, у залежності від статусу члена.

Для учасників цього клубу, а також для всіх охочих купити квитки, The Guardian проводить дискусії, дебати, інтерв’ю, фестивалі, обіди та інші заходи. Можна потрапити, наприклад, на відкрите інтерв’ю з президентом якоїсь країни чи з рок-зіркою, послухати й поставити свої запитання. Останнім часом редакція організувала дискусію з експертами про вибори США, екскурсію архівами The Guardian, майстер-класи “Як написати коротку історію за день” або “Як створити успішний блог”. Проводять також вікторини на кшталт “Що? Де? Коли?”. Частина заходів безкоштовні, частина платні – квиток може коштувати до 65 фунтів, але зазвичай 15-20 фунтів.

Використовуйте всі можливі й неможливі соціальні мережі

Вже замало поширювати посилання на матеріали в Facebook та Twitter, постити фото в Instagram та вести онлайн-трансляції в YouTube. Шукаючи нові канали комунікації з аудиторією, видання почало викорситовувати месенджери WhatsApp, Telegram, Viber, Snapchat тощо.  Створило сотню тематичних сторінок у фейсбуку та запустило проекти в інстаґрамі на зразок “Африка щодня”.

Мейв Шерло радить перш за все працювати з найефективнішими (найпопулярнішими) платформами у вашому регіоні та використовувати найбільш вживані хештеґи. Хоча не слід забувати й про месенджери, які можуть бути дуже ефективними, особливо на регіональному рівні. Також, перш ніж публікувати матеріал на сайті, необхідно перевірити, який вигляд він матиме на різних пристроях – телефонах, ноутбуках, планшетах.

Віртуальна журналістика – погляд на 360°

Найновіша розробка The Guardian – проекти віртуальної журналістики. За допомогою спеціального мобільного додатка читача/глядача можна помістити у тривимірну реальність. Такі проекти балансують на межі журналістики й кінематографу.

Пілотний проект – моделювання одиночної камери в США, куди читач потрапляє за допомогою спеціальних окулярів або просто переглядаючи відео в навушниках. Навіть без спеціальних пристроїв проект можна подивитися у форматі інтерактивного відео.

Читачу показують, до яких психічних розладів може призвести ізоляція у замкненому просторі: він чує голоси різних людей, бачить написи, що поступово проявляються на стінах камери.

Ця технологія дорога, тому в 3D є сенс реконструювати історії, цінні для суспільства чи історії. Крім того, вона вимагає від читачів мати відповідне обладнання, що дозволяє зануритися у тривимірний світ.

Фото: Ярина Семчишин