Конференція “Інформаційна війна в інтернеті. Викриття і протидія прокремлівській дезінформації в країнах Центральної та Східної Європи”

Навіювання страху й маніпуляція фактами — так кремлівська пропаганда створює  псевдореальність у медіа. При цьому вона пристосовує одні й ті самі механізми до різних національних особливостей. Фахівці у сфері протидії пропаганді із Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Молдови та України проаналізували, наскільки поширені фейки в інформаційному просторі їхніх країн і оцінили їхній вплив. Результати досліджень представили на конференції “Інформаційна війна в інтернеті. Викриття і протидія прокремлівській дезінформації в країнах Центральної та Східної Європи”, що відбулася в Українському кризовому медіацентрі 24 лютого.

Дослідники кажуть, що причиною поширення дезінформації є низький рівень критичності людей та непрофесійна робота журналістів. Часто медіа створюють та розповсюджують фейки, навіть не усвідомлюючи цього. Визнати, що така проблема справді є — перший крок до її вирішення.

Чеський досвід: коли навколо багато брехні, правда стає лише однією із теорій

На фото: Івана Смолєнова

“У Чеській Республіці дуже багато дезінформаційних сайтів: всі вони різні за форматом, контентом та фінансовою складовою. Один із таких інформаційних ресурсів — портал  Sputnik News, котрий підтримує Російський уряд. Інший приклад — Eurodenik.cz, власником якого є російський громадянин, що мешкає у Празі”, — розповідає Івана Смолєнова (Ivana Smolenova), експертка Празького інституту досліджень проблем безпеки (Prague Security Studies Institute).

Всі ці ресурси дослідниця розділила на дві підгрупи: сайти про теорії змов (conspiracy websites) і так звані “альтернативні медіа”. Якщо перші — відверто маніпулятивні та мають невелику аудиторію, то друга підгрупа позиціонує себе як “протидію упередженим ЗМІ”. Такі медіа виглядають професійніше та користуються більшою популярністю.

“Головні меседжі дезінформаційних сайтів за останні два-три роки майже не змінилися. Вони продовжують знаходити важливі події, що відбуваються за кордоном, та підлаштовувати свої повідомлення під них”, — пояснює експертка.

Вона виокремлює такі головні тренди чеських дезінформаційних медіа:

• США — ворог №1 у світі;
• Європейський Союз — теж ворог, але другорядний, адже нібито підпорядковується Штатам;
• В Україні багато фашистів та неонацистських груп;
• Майбутнє в цілому під загрозою, небезпека чатує звідусіль;
• Медіа та політикам довіряти не можна.

За словами Івани Смолєнової, показовою є зміна риторики. Нині топ-тема у чеських дезінформаційних медіа — міграційна криза та розпалювання ксенофобських настроїв. Але заграють також і з темою підривання віри у демократію. Найважливіше для пропагандистів — зруйнувати її загальновизнаний символ. Показовим прикладом тут є намагання деяких дезінформацій них медіа змінити образ Вацлава Гавела, який для чехів є символом демократії. “У фейкових матеріалах його  часто звинувачують нібито за співпрацю з нацистською Німеччиною. Щоби продемонструвати це, саме під таких кутом, використовують його цитати, вирвані із контексту”, — пояснює експертка.

Серед інших маніпулятивних технік:

• Надмірна емоційність, що викликає занепокоєння, страх;
• Неправдива інтерпретація реальних подій;
• Маркування, навішування ярликів на певних людей без відповідних аргументів і підтверджень (наприклад, нібито Далай Лама — агент міжнародної розвідки).

“Дуже важко спростовувати інформацію, коли є багато інтерпретацій події. Адже коли потім кажеш правду, вона стає всього лише однією із теорій”, — підсумовує Івана Смолєнова.

Польський досвід. Подання старих цитат як нову інформацію

Аналітик Центру міжнародних відносин Aнтоні В’єжейський (Antoni Wierzejski) звертає увагу на фейкові інтерв’ю. За його словами, ця проблема загострилася у січні 2016 року, коли з’явився перший такий матеріал про польського генерала. В одному із них йдеться про те, що направляти “батальйон гомосексуалів та трансвеститів” (про підрозділ НАТО) у Польщу — це спроба виставити її посміховиськом. В цілому, експерт виділяє такі головні дезінформаційні наративи у Польщі:

• Захід не допоможе Польщі, як не зробив цього і у 1939 році;
• Не потрібно довіряти НАТО;
• Весь Захід — гомосексуальний;
• Польща — це васал Америки;
• НАТО діє, як Гітлер;
• Україна — країна тероризму.

На фото: Антоні В’єжейський

Важливо, що подібні меседжі часто розміщуються на авторитетних ресурсах в розділі “блоги”. Ще одна технологія конструювання фейку — використання старих цитат як нової інформації. Антоні В’єжейський наводить приклад такої “новини”: нібито українські праві бачать польський Перемишль частиною України. Показово, що повідомлення з’явилося 14 липня 2016 року (на третій день після річниці Волинської трагедії). “Зброєю у цьому матеріалі були слова спікера “Правого сектора” Андрія Тарасенка в інтерв’ю виданню Rzeczpospolita за січень 2014 року. За словами експерта,  дезінформаційні матеріли часто використовують емоційно-візуальний контекст про Україну, Бандеру та його послідовників.

Спільною рисою фейкових текстів є анонімність та стирання межі між фактом та власною думкою автора. “Одна із наших рекомендацій щодо кращої протидії кремлівській пропаганді — розповідати широкому загалові про таких авторів дезінформації”, — підсумовує В’єжейський.

Український досвід: перевіряти, спростовувати, видаляти брехню

Марго Гонтар, співзасновниця порталу StopFake, каже, що однією із причин створення та поширення фейків є недостатня перевірка фактів. “Але найчастіше спостерігаємо, що українські медіа паралельно поширюють ту ж саму дезінформацію, що й російські ЗМІ”, — пояснює вона.

Основні меседжі фейків в українських медіа:

• “зрада” чи тема failed state;
• Україна не виконує Мінських домовленостей;
• ставлення Європи до Росії покращується (повідомлення про послаблення санкцій, відкриття представництв так званих “ДНР” та
  “ЛНР” в європейських країнах).

На фото: Марго Гонтар

Одними із найпопулярніших фейкових повідомлень, за словами Марго Гонтар, є нібито прагнення нацменшин в Україні отримати автономію — до прикладу, русин та гагаузів. І тут можна спостерігати типову технологію конструювання брехні: у соцмережах створюють тематичні псевдогрупи “під новину”, які нібито репрезентують настрої людей. Підкріплюється все це думкою фейкових експертів та грою емоціями — і брехня готова до споживання.

Марго Гонтар наголошує на важливості відслідковувати подібні матеріали та спростовувати їх. За її словами, українські медіа реагують на це та видаляють фейкову інформацію, тоді як російські ЗМІ на спростування не зважають.

Дослідники на конференції погодились, що одним із засобів боротьби із пропагандою (будь-якою, а не тільки прокремлівською) є публічне обговорення цієї проблеми. Екперти також вважають гарною ідеєю запровадження навчальних курсів із медіаграмотності, починаючи із загальноосвітніх шкіл. Люди мають знати про нові інформаційні виклики, а журналістам варто ретельніше перевіряти факти, аби не стати інструментом поширення фейків.

Право на фото: “Український кризовий медіацентр”