Цієї весни Європейський Союз вшановував 60-річчя з дня підписання так званого Римського договору. З цієї нагоди брюссельські єврократи витратили мільйони євро на рекламу та PR.

Щоб запобігти непорозумінням, відразу зазначу: якщо не брати до уваги бюрократизацію Брюсселя та стурбованості через євро, я вірю, що процес об’єднання Європи, розпочатий 1957 року, є колосальним успіхом. Щоправда, особливо після Брекзиту, значна кількість виборців континентальної Європи можуть з цим не погодитися. Можливо, через надмірні інвестиції європейських урядів, у самопрезентацію та зв’язки з громадськістю.

Своїм їхнім щоденним бомбардуванням прес-релізами вони, зрештою, підважують авторитет журналістики, що намагається захистити свою незалежність. Більш ефективним підходом могло би стати добре підготовлені та оснащені ньюзруми. Це могло б дозволити журналістам стежити за європейськими державними інституціями ЄС і критикувати їх із необхідним рівнем експертності та відстороненістю.

Також важко зрозуміти, чому попри мільярди євро, які суспільні мовники отримують від телевізійних ліцензій, вони досі не створюють доступних багатомовних програм, що транслювалися б по всій Європі. Такий контент міг би мати інтегруючий ефект, подібний до італійського суспільного телерадіомовника RAI. Впродовж своїх ранніх років (до Сільвіо Берлусконі) RAI доклалися до побудови італійської нації. Якби європейські суспільні мовники пропонували таке програмування, включно з російською та турецькою мовами, Європа мала б шанс протидіяти пропаганді Ердогана та Путіна, яку вони через своїх спін-докторів поширюють Європою.

Нині є лише кілька багатомовних чи міжнаціональних мовників: Euronews, Eurosport, та 3sat у німецькомовному світі та французько-німецький проект Arte. Швейцарські суспільні мовники SRG (німецькою), SSR (французькою) та RSI (італійською) могли б навчити брюссельських єврократів, як може працювати (навіть з високими рейтингами) мультимовна, загалом незалежна інтеграція телебачення.

Ще одне запитання: чому проект на зразок the Digital News Initiative (DNI) запропонувала компанія Google, а не Європейський Союз? Проект по суті є європейським змаганням за кращі ідеї для збереження журналістики у цифровому світі. У рамках цієї ініціативи Google до 2018 року поширить 150 мільйонів євро (дрібниці, якщо дивитися на його щорічні прибутки) серед медіакомпаній, прив’язуючи їх до своєї організації.

Таким чином Google рік за роком бачить найбільш цікаві журналістські стартапи по всій Європі. За словами німецького речника Google Ґерріта Рабенштайна (Gerrit Rabenstein), DNI щороку отримує тисячу заявок, з яких обирають лише 120 проектів.

Також Європа упустила створення європейського пошуковика, в той час як Росія та Китай нині конкурують із Google та Bing через свої Yandex та Baidu. “Якщо Європу виключать із доступу до цих пошуковиків, ми не знайдемо у вебі інформацію, яку потребуємо, ніде”, – застерігає Андреас Гото (Andreas Hotho), професор інформатики з німецького Університету Вюрцбурга (Universtiy of Würzburg).

Пошукові машини є центральним хабом для будь-якої інформації у вебі. За словами Гото, нові гравці, які утримують монополії пошуковиків і перед якими Європа здалася, також можуть “приховувати інформацію або показувати ‘фіктивну’ інформацію та факти з певних тем. Через усі потенційні наслідки, це впливає на журналістську роботу”.

Крім того, викликає роздратування, наскільки мало ЄС впродовж десятиліть інвестує в журналістську інфраструктуру, особливо в освіту журналістів. Краще навчання дозволило б журналістам зробити складний європейський проект більш доступним для громадськості, в той же час зберігаючи підходящу аналітичну дистанцію від урядів.

Європейський університетський інститут (The European University Institute) у Флоренції багато років навчає майбутню еліту експертів у сфері права, економіки та політики. Жодної відповідної програми для журналістів інститут не пропонує, попри ключову роль галузі для комунікування Європи. Натомість діє значно скромніший Європейський центр журналістики (European Journalism Centre) у Маастрихті, що вже багато років бореться за виживання.

Якщо, попри всі недоліки, ми хочемо зберегти європейський проект, громадянське суспільство потребує більшої підтримки, як-от з боку громадського руху “Пульс Європи”. Що справді допомогло б, то це створення аналітичної та незалежної “європейської” журналістики, не рупора ЄС, а контролера його інституцій.

Якби єврократи побачили в таких критичних голосах своїх союзників, а не ворогів, це посилило б не лише Європу, але і свободу преси та свободу вираження, яка досі під загрозою у багатьох європейських країнах.

 Переклад з англійської мови статті “Has Journalism Been Let Down By The EU?”

Зображення: Flickr CC, licence – Bobby Hidy