Протести 2013 року в парку Гезі стали оплотом сил, опозиційних до турецького уряду, що жорстко реагував на всі вияви незгоди

Новітні дослідження ставлення професійних турецьких журналістів до громадянської журналістики показали, що хоч багато з них і визнають цінність роботи громадянських журналістів, деякі мають застереження щодо співпраці з ними.

Визначальною рисою сучасного стану журналістики в Туреччині є стабільне зменшення рівня свободи слова протягом останнього десятиліття. Це виявляється у постійному захопленні державою як основних, так і альтернативних медіаресурсів, керованих власниками провладних медіагруп Demirören, Turkuvaz, Dogus та Ciner.

Альтернативні погляди були приглушені масовими арештами журналістів та обмеженнями свободи в інтернеті. Події на зразок протестів 2013 року та спроби державного перевороту 2016 року уряд Реджепа Таїпа Ердогана (Recep Tayyip Erdoğan) використав як виправдання зростання тиску на опозицію та придушення незалежних медіа.

Це звузило свободу дій для альтернативних та опозиційних медіа, тому тепер їх мало і вони змушені розвиватись як нетрадиційні. Професійні журналісти, що втратили роботу у провідних медіа, заснували нові онлайнові проекти, а багато громадян надихнулися протестами і також долучились до запуску нових ЗМІ.

Раніше професійні журналісти рідко висловлювали свої точки зору на розвиток громадянської журналістики в Туреччині. Тому ми вирішили провести масштабне кількісне опитування 306 професійних журналістів – аби дійти кращого розуміння відносин між громадянською та професійною журналістикою та дізнатися, як професійні журналісти сприймають громадянських.

Медійники, які взяли участь в опитуванні, належать як до мейнстримних, так і в альтернативних медіа, залучені до всіх новинних форматів. Серед них і новинарі, і менеджери. Такі масштабні опитування рідко використовувалися у дослідженнях громадянської журналістики, тож сподіваємось, що отримані результати стануть корисним внеском у поточних дебатах науковців та практиків у сфері журналістики.

Непрості стосунки?

Отриманий звіт, «Громадянська журналістика: дилема для професійних журналістів», зосереджено на сферах новинної індустрії, де є потенційна можливість взаємодії професійних та громадянських журналістів. Йдеться про виробництво новин та використання технологій і соціальних медіа. У ньому також розглянуто вплив надзвичайного стану, оголошеного в липні 2016 року, на виробництво та розповсюдження новин. Зрештою, у ньому узагальнено погляди професійних журналістів на громадянську журналістику.

Ключові результати

• Професійним журналістам у Туреччині складно відірватися від стійкого уявлення про «ідеальну» форму журналістики (яку визначають як об’єктивну та неупереджену) – практично недосяжного за сучасних умов ідеалу. Вони також обмежені робочими практиками, які запровадили медіаменеджери. Це особливо актуально для журналістів, що працюють у центральних медіа (їх власниками найчастіше є представники провладних сил), і менше – для журналістів, що працюють на альтернативні чи опозиційні медіаплатформи.
• Багато професійних журналістів схильні ігнорувати «зосереджений на активізмі», «зосереджений на правах» чи «місцевий» аспекти громадянської журналістики. Вони схильні вважати громадянську журналістику скоріше джерелом матеріалу для власної роботи, ніж тим, що може стати початком нового підходу до практичної журналістики.
• Оцінюючи різні аспекти громадянської журналістики, професійні журналісти схильні наголошувати на її потенціалі як джерела нового матеріалу. Однак, попереджають про ризик використання таких матеріалів, адже іноді нелегко визначити їхню якість у світлі професійних стандартів журналістики.
• Професійні журналісти схильні сприймати громадянську журналістику як спосіб отримання інформації про ініціативи громадянського суспільства, які центральні медіа ігнорують. Втім, вони не вважають матеріали, надані звичайними громадянами, готовими до публікації, та впевнені в необхідності доопрацьовувати їх. Багато професійних журналістів вважають, що непрофесійним журналістам бракує досвіду та професійних навичок. Половина опитаних журналістів висловили побоювання, що розвиток громадянської журналістики може спричинити поширення дезінформації.

Погляди професійних журналістів на громадянську журналістику можна поділити на три головні категорії.

Як можна розвинути ці стосунки?

У відповідь на запитання про те, як професійні журналісти бачать розвиток своїх стосунків із громадянськими, респонденти торкнулись трьох головних тем.

Співпраця: Найпоширенішою відповіддю стало бачення громадянської журналістики як частини сучасної професійної журналістики, як «у формі співпраці, так і поза нею». Згідно з цим поглядом, «громадяни продовжать забезпечувати звичні медіаплатформи необхідною інформацією та даними, щоби підтримати професійних журналістів, але керувати процесом та публікувати новини будуть професійні журналісти».

Незалежність: Друга тенденція демонструє, що громадянську журналістику розглядають також як незалежну від професійної та припускають, що вона розроблятиме свої практики та визначення. Виклики під час роботи в центральних медіа призвели до того, що багато професійних журналістів Туреччини сприймають громадянську журналістику як реальну альтернативу традиційній журналістиці та як можливий шлях боротьби із цими труднощами.

Загроза: Третя тенденція серед професійних журналістів – віра в те, що «громадянська журналістика не може вважатися журналістикою та є загрозою для традиційної журналістики». Втім, кількість професійних журналістів, які вбачають у громадянській журналістиці загрозу для майбутнього своєї професії, незначна.

Переклад з англійської мови статті «How do Turkish professional journalists view citizen journalism?» підготувала Дар’я Діденко

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа