Ньюзрум BBC, одного з найбільших у Європі суспільних мовників

Економічна криза 2008 року змусила деяких суспільних мовників провести стратегічні зміни своїх доктрин, фінансування і контенту, натомість інших – майже не торкнулася, свідчить дослідження європейських суспільних медіа. Бюджети у різних країнах Європи сильно відрізняються і спільної для багатьох фінансової чи організаційної структури немає.

“Європейська обсерваторія журналістики” порівняла бюджети, ринкові стратегії та регулювання суспільних мовників дев’яти європейських країн, щоб визначити, чи вплинула на них фінансова криза. Дослідження мало на меті зробити огляд організаційної структури і фінансового становища суспільних мовників через десять років після кризи. Ґрунтувалося воно на аналізі, проведеному місцевими медіадослідниками і на публічно доступних документах.

Дослідження виявило значні відмінності у бюджетах та джерелах фінансування у різних країнах. Крім того, воно показало, що фінансування впливає на незалежність мовника незначною мірою.

EJO досліджувала великі (Німеччина, Велика Британія та Італія), середні (Польща та Румунія) і малі медіаринки (Чеська Республіка, Португалія, Швейцарія та Латвія).

У деяких країнах суспільне мовлення складається з телебачення, радіо та пов’язаних цифрових платформ (веб-сайтів, YouTube-каналів та сторінок у соціальних медіа). В деяких є ще новинні агенції, що фінансуються з державного бюджету. Дослідження EJO стосується тільки теле- і радіомовлення та їхньої присутності в інтернеті.

Поняття “суспільні медіа”, яке використовується у цьому звіті, найкраще відображає те, що більшість суспільних ЗМІ зараз працюють на різних платформах. Хоча у більшості випадків все ж домінують традиційні теле- і радіомовники.

Бюджети суспільних медіа Європи відрізняються

Сьогодні, через майже десять років після економічної кризи, бюджети європейських суспільних мовників варіюються від понад 6 мільярдів до 20 мільйонів євро на рік. Найбільше фінансування щороку отримує німецька ARD, найменше – румунська TVR, яку 2016 року врятували від банкрутства.

Розбіжності ще більш помітні, якщо порівнювати бюджет мовників із населенням країни. 2016 року румунські, латвійські та польські мовники мали дохід у приблизно 10-12 євро на душу населення, в той час як у Німеччині та Великій Британії значно більше – 82 і 87 євро на душу населення. Швейцарія, де суспільні мовники працюють чотирма мовами, вимагає найбільше затрат.

Немає єдиної фінансової стратегії

У деяких країнах Європи суспільне радіо, телебачення та їхні веб-сайти управляються однією командою, в деяких – різними. Наприклад, суспільним радіо і суспільним телебаченням Чехії, Польщі та Румунії керують окремі організації.

Різні фінансові формули

Європейські суспільні медіа фінансуються в різний спосіб. Деякі – через ліцензійний збір, деякі – напряму з державного бюджету чи реклами.
Більшість суспільних організацій, що розглядалися в дослідженні EJO, мають право отримувати доходи від реклами. Наприклад, 50% доходу Польського телебачення надходить із реклами. В Італії комерційні джерела – здебільшого телереклама – приносять близько 40% доходу мовника RAI, решту становить ліцензійний збір.

Британська мовна корпорації (BBC) – єдиний суспільний мовник, який не має права на рекламу чи спонсорство. BBC у першу чергу фінансується за рахунок щорічного ліцензійного збору, який складає 163 євро (147 фунтів) з одного домогосподарства. Але близько чверті доходів надходить від її комерційного підрозділу, BBC Worldwide Ltd, який продає програми та послуги BBC за кордоном.

У Швейцарії суспільне телебачення та радіо займають значну частку ринку (близько 60% радіо, і між 30 і 38% – телебачення). Це послаблює комерційні канали, які також мають величезну конкуренцію з іншими приватними і суспільними мовниками сусідніх Німеччини, Італії та Франції. Щоб перекрити ці недоліки, невелика (4%) частина суми, отриманої з ліцезійних зборів, використовується на субсидування швейцарських телерадіомовних компаній.

Найбагатша компанія суспільного мовлення – німецький ARD –  це  конгломерат регіональних мовників. В країні діють досить високі ліцензійні збори (17,5 євро на місяць або 210 євро за рік) і є значна кількість домогосподарств, які повинні його платити. Сім’ї з малими доходами і студенти звільняються від сплати. Бюджетне фінансування становить 86% від загального доход ARD і 85% – ZDF, другого за величиною німецького суспільного мовника.

Кореляція між кількісню населення і бюджетом суспільних мовників

Як показано на малюнку, бюджети суспільних мовників сильно залежать від кількості населення та економічного становища держави. Джерела інформації: населення: Eurostat, 2016; бюджети суспільних мовників: ARD, Німеччина, 2015; BBC, Велика Британія, 2015; RAI, Італія, 2016; SRGSSR, Швейцарія, 2016; TVP, PR, Польща, 2016; ČT Чеська Республіка, 2016; RTP, Португалія, 2015; TVR, SRR, Румунія, 2016; LTV, LR, Латвія, 2015.

У країнах, де радіо і телебачення належать різним компаніям, фінансові дані – це сума їхніх доходів.

Глобальна фінансова криза і суспільні медіа: як відреагували мовники

Принаймні на короткий період 2008-2009 року глобальна фінансова криза призвела до падіння доходів від реклами і зменшення кількості людей, які платять збір. Дослідження EJO виявило, що багато суспільних медіа в Європі були змушені змінити стратегію у відповідь на скорочення доходів.

Чехія: криза 2008 року вплинула мало

Чеська Республіка уникла найгірших ефектів економічної кризи, суспільні мовники не помітили значних фінансових труднощів. Однак, чеські комерційні мовники лобіювали обмеження реклами на Чеському телебачення (CT) і домоглися такого політичного рішення.

Головні фінансові джерела Чеського телебачення – це ліцензійні збори та доходи від бізнесових операцій (наприклад, реклами). Медіаринок країни подібний до португальського, суспільні медіа обох держав мають схожі бюджети. Разом з тим, на суспільному мовленні Чехії працює вдвічі більше людей, ніж на Rádio e Televisão de Portugal.

Німеччина: зміни до ліцензійного збору

Фінансова криза мала певний вплив на німецькі суспільні медіа, але це мобілізувало уряд змінити спосіб фінансування суспільних медіа. З 2013 року кожне домогосподарство в Німеччині має платити 17,5 євро на місяць (210 євро на рік). Звільняються від сплати сім’ї з низьким доходом та студенти.

Раніше збір сплачували з пристрою, а не домогосподарства. Зміна способу сплати зробила його більш прийнятним і зручним для всіх сторін.

Італія: ліцензійний збір стягують по-іншому

Італійський суспільний мовник RAI, який значну частину доходу отримує з комерційних джерел, пережив роки після фінансової кризи особливо важко. Найскладніше було в 2009-2010 роках: ліцензійний збір залишився таким самим, а рекламні доходи знизилися.

На доходи RAI також вплинуло те, яка кількість глядачів уникли збору. До 2016 року обхід сплати ліцензійного збору в Італії був особливо високим – в середньому 26% (а в регіоні Кампанья – понад 50%).

Однак, 2015 року уряд Маттео Ренці (Matteo Renzi) представив важливу реформу, яка прив’язала ліцензійний збір до рахунків за електроенергію – тобто тепер його складно уникнути.

Як наслідок, дохід RAI у 2016 збільшився на 12,5%, хоч і кількість домогосподарств, які мають сплачувати збір – зменшилася, йдеться у щорічному звіті компанії.

Латвія: скорочення і борги

Суспільний телемовник Латвії, Latvijas Televīzija, фінансується в першу чергу з державного бюджету (близько 60%). Решта надходить від реклами.

Наприкінці 2008 року латвійський уряд скоротив фінансування суспільного радіо на 25%. У поєднанні з 35% зниження рекламного доходу в перші шість місяців 2009 року, це призвело до скорочення робочих місць (включно з хором Латвійського радіо). На початку 2009 станція анонсувала сумарні збитки в у понад мільйон євро.  Через банкрутство організації генеральний директор пішов у відставку, а уряд – погасив борг.

Польща: досі вразлива через політичний тиск

У Польщі менше чверті доходу суспільного телебачення надходить від державного фінансування, включно з ліцензійним збором. Попри порівняно низьку залежність від урядового фінансування, Telewizja Polska – TVP і Polskie Radio залишаються вразливими до політичних тисків. Причина в тому, що з 2016 року правляча партія Право і Справедливість має право призначати трьох із п’яти членів правління TVP.

Такий рівень політичного впливу вже відобразився на контенті суспільного мовлення. Все більше помітні національні теми, які узгоджуються із державною політикою.

Останні два щорічні звіти TVP демонструють збільшення річних втрат: 9 млн євро (36,6 мільйонів злотих) у 2015 і 45 млн євро (180 мільйонів злотих) у 2016 році.

Португалія: державне фінансування скоротилося наполовину

Вслід за фінансовою кризою 2008 року Єврокомісія, Європейський Центральний банк і  МВФ радили португальському уряду, як впоратися фінансовими проблемами – бюджетним дефіцитом і державним боргом. Одним із наслідків було те, що половину державного фінансування мовника  RTP урізали: із близько 110 мільйонів євро 2011 року до 52 мільйонів євро 2013-го. Точилися навіть дискусії про цінність суспільних медіа в Португалії. Зараз RTP фінансується через ліцензійний збір і рекламу.

Румунія: суспільного мовника врятували від банкрутства

У Румунії фінансова ситуація суспільного мовника TVR почала погіршуватися ще з 2005 року, внаслідок дорогих придбань і поганого менеджменту – аж до точки неплатоспроможності у 2016-му.

Румунське суспільне телебачення переживало фінансові проблеми майже 10 років, за цей час змінилося сім директорів. Як наслідок, два телеканали, присвячені новинам і культурі, були закриті.

На початку цього року уряд скасував ліцензійний збір і анонсував збільшення державного фінансування TVR та суспільного радіо в 7,5 разів порівняно з сумою, отриманою 2016 року. За словами критиків, держава пішла на цей крок, щоб зробити суспільного мовника більш залежним. Однак, в короткостроковій перспективі, це дозволить TVR сплатити його значні борги.

Швейцарія: скорочення і спротив

Економічна криза не сильно вплинула на швейцарські суспільні медіа, в першу чергу через те, що головну частину його доходів складає ліцензійний збір і уникнути його сплати дуже складно. Однак, з 2008 року відбулися деякі помітні урізання. У 2016 році навіть була загроза припинити фінансування Оркестру Італійської Швецарії, який отримав від Швейцарської радіо- і телевізійної корпорації тільки 25% від свого бюджету в 8 мільйонів євро.

Останнім часом збільшився і політичний тиск – після того, як в країні запрацювала ініціатива, що лобіює скасування ліцензійних зборів і нарощує свою популярність.

Велика Британія: ліцензійний збір заморозили

Скорочення для британських суспільних медіа, BBC, розпочалося 2007 року, коли генеральний директор Марк Томпсон (Mark Thompson) анонсував зменшення організації. Скоротили більше 2500 робочих місць і зменшили кількість програм.

У 2010 році, у відповідь на економічну кризу, уряд анонсував, що ліцензійні збори заморозять на рівні 145,50 фунтів на рік з домогосподарства впродовж шести років. Тодішній прем’єр-міністр  Девід Кемерон (David Cameron) сказав, що корпорація повинна “жити в межах своїх можливостей”. BBC також попросили взяти на себе додаткові зобов’язання, включно з фінансуванням Всесвітньої служби BBC.

Подальші скорочення відбулися 2011 року і зменшили загальний бюджет на 20%. З-поміж іншого це було переведення BBC3 лише в онлайн-формат (що пояснювали необхідністю привабити молодшу аудиторію) і продаж майна BBC, влючно з телецентром.

Величезні ресурси і відповідальність

Дослідження суспільних мовників у європейських країнах показує, що після 2008 року скорочення фінансування і доходів мало величезний вплив, незалежно від розміру компанії. Однак, це відбувалося в різний спосіб.
Фінансова криза також дала можливість опонентам  (включно з конкурертами-комерційними медіа) поставити під сумнів легітимність суспільних медіа по всій Європі, незалежно від того, наскільки добре вони профінансовані і як управляються.

Серед викликів – скорочення доступу суспільних  мовників до рекламних доходів, проблеми з ліцензійними зборами і навіть нападки на саму ідею суспільно-фінансованого мовлення.

Це – перша частина порівняльного дослідження суспільних медіа. У другій частині дослідження йтиметься про незалежність суспільних мовників у Європі.

У дослідженні також взяли участь:

Тіна Бетельс-Шваббауер, Айнарс Дімантс, Міхал Кусь, Керолайн Ліс, Ана Пінто Мартіньо, Антонія Матей, Штефан Рус-Моль, Массімо Скаґліоні, Сандра Стефанікова, Адам Шинол.

Переклад з англійської мови статті “Europe’s Public Service Media: No Common Strategy”

Фото: Dave, ліцензія Flickr CC