Внаслідок зростання масштабів сучасних інформаційних потоків мас-медіа стають дедалі чутливішими до проблеми боротьби за увагу аудиторії, однак деякі зручні способи компресії інформації (наприклад, інфографіка) так і залишаються мало освоєними. Навіть в Інтернеті.

Ми живемо в світі, де щомиті пропонують якусь інформацію. Різної тематики, різного рівня і ґатунку, різних форматів, у різних умовах, на різних пристроях. Численні медіа борються за нашу увагу. Завдяки Інтернету кожен має можливість прокричати що завгодно на цілий світ, та чи світ слухатиме його? Звичайна людська увага в інформаційному суспільстві перетворилась на дефіцитний ресурс. Аудиторія, стомлена блимаючими екранами і дисплеями, яскравою рекламою, нав’язливими голосами патологічно веселих ді-джеїв і хворобливо бадьорих телеведучих, воліла б сприймати відомості в якомога стислішій і простій формі. «Багато букоф» ми читати не хочемо, та вже і не вміємо, тому що катастрофічно губимо здатність зосереджуватись на чомусь одному більше хвилини. Преса? Нам, будь ласка, тільки блискучий журнал із картинками! Кліпове сприйняття, кліпове мислення, і вже немає дороги назад.

В середовищі дослідників медіа-сфери вештається привид інфографіки, про яку багато говорять як про актуальний спосіб компресії інформації, ознаку часу і мало не спасіння для серйозної журналістики. Дехто вже оголосив її новим журналістським жанром. Навіть поверховий огляд інтернет-видань свідчить: у розмовах навколо цього «феномену» багато перебільшень і неточностей. Наприклад, якщо переглянути сайти відомих виробників новин (скажімо, «Reuters», «The Associated Press», «CNN», «BBC», «Press Association», «United Press International», «Agence France-Presse», «Al-Jazeera», «ITAR-TASS», «РИА “Новости”», «РосБалт», «Інтерфакс-Україна», «Укрінформ», «УНІАН», «РБК-Україна», «Українські новини»), виявиться, що не так і багато з них застосовують інфографіку. А частина тих, що застосовують, робили це давно, практично завжди, називаючи це іншим словом.

Так на сайті «ITAR-TASS» рубрика «Інфографіка» існує з квітня минулого року, однак у розділі «Послуги» зазначено, що в цьому агентстві працює «єдина в Росії служба, що випускає оперативні графічні коментарі до світових подій», клієнтам пропонують придбати архів електронної бібліотеки матеріалів цієї служби, наповнення якого здійснюється з квітня 1997 р.

На сайті «Agence France-Presse» назва рубрики «Інфографіка» почала застосовуватися з кінця 2008 р. (встановлено за допомогою інтернет-архіву «Wayback Machine»). Проте раніше існувала рубрика з подібним контентом під назвою «Сервіс графіки», а в розділі «Динамічна графіка» подавались графічні матеріали з анімацією. На сайті вказано, що агентство «Agence France-Presse» має власну Службу Графічної Інформації, яка пропонує свою продукцію для всіх видів ЗМІ на п’яти мовах.

Рубрика «Інфографіка» на сайті «РИА “Новости”» містить 4326 документів, найперші з яких датовані квітнем 2007 р.

На сайті «Укрінформу» рубрика «Інфографіка», схоже, була заснована зовсім недавно, в один час із оновленням дизайну (найперший документ датований серпнем 2011 р.). Проте поза Інтернетом подібний формат роботи для цього агентства є досить звичним.

Серед українських центральних друкованих видань давно й активно застосовують інфографіку журнал «Кореспондент» і газета «Сегодня». Перше чомусь не перенесло цю звичку в Інтернет (що досить дивно, адже «Кореспондент» претендує на роль провідного інтернет-видання і досить часто радує відвідувачів цікавими та дійсно передовими формами роботи). Хто гортав паперову версію видання, з легкістю пригадає прикрашені інфографікою мальовничі сторінки, які мають властивість приковувати нашу увагу дужче за будь-що інше у тому ж номері журналу.

Друге зі згаданих видань розміщує кольорову інфографіку на сайті, причому не окремо, а як суттєве доповнення до текстових матеріалів. Звісно, збагачені таким чином тексти мають надзвичайно ефектний вигляд.

На загал, помітного захоплення інфографікою українськими медіа, якоїсь різкої зміни в ставленні до неї протягом останнього часу не спостерігалось (принаймні цього не видно в Інтернеті).

Наскільки роздутою є мода на термін «інфографіка» та на саме застосування схематичних зображень у ЗМІ, покаже час. Але абсолютно ясно, що дефіцит людської уваги – закономірна проблема нових медіа, що з’явилась і почала наростати ще до їх появи. Іншим шляхом її подолання є демасифікація – свідоме обмеження цільової аудиторії за допомогою вузької спеціалізації ЗМІ з надією завоювати хоч незначне, зате стабільне коло прихильників. До речі, Г. Почепцов вбачає в демасифікації головну характеристику постінформаційного суспільства, до якого ми невпинно наближаємось. «В майбутньому все буде побудовано на бажанні споживача, який сам звертатиметься за аналогією бібліотеки», – стверджує він.

Коли мова заходить про глобальні тенденції в інформаційному просторі, завжди можна пригадати геніальні передбачення. Про посилення дефіциту уваги з розвитком медіа писав, зокрема, Р. Ленем, чия книга «Електронне слово: демократія, технологія та мистецтво» (в перекладі вийшла в Києві 2005 р., перше видання побачило світ в США 1993 р.) сьогодні сприймається як дуже актуальна. Він, у свою чергу, узагальнив безліч думок інших авторів. В Інтернеті можна знайти цікаве інтерв’ю з Р. Ленемом за 2006 р., у якому він розмірковує про «мутації» в медіа, нові форми людського самовираження. Все це змушує припустити, що економія (чи економіка) уваги незабаром стане одним із розділів медіа-освіти та окремою темою в навчальних програмах на факультетах журналістики.