Сучасні мас-медіа стали чи не головним дискурсивним полем, в якому відбувається конструювання поняття сексуальності. Та попри гостроту теми, дискусії навколо медіа та їх ролі у (від)творенні уявлень про сексуальність рідко спираються на дані досліджень медіа.

Якою постає сексуальність в українських онлайн медіа — питання, яке лежить в основі цього дослідження.

Мішель Фуко (1978) в «Історії сексуальності» вказує, що модерному європейському суспільству притаманна scientia sexualis — спосіб дискурсивного виробництва сексуальності центрований навколо практики зізнання, запозиченої медициною та педагогікою з християнської практики. Протягом XIX ст. медицина стала основним каналом трансляції ірраціональних «моральних перешкод, економічних або політичних вподобань, традиційних страхів», легітимувавши свій авторитет посиланнями на більш «науково раціональну» біологію розмноження. На відміну від періоду аналізованого Фуко, сучасна конкуренція медицини та біології за визначення того,  чим є сексуальність,  відбувається в полі медіа. Але це поле не є нейтральним, медіа і самі є активним учасником цієї дискурсивної боротьби через відбір та інтерпретацію повідомлень інших учасників, а також конструювання власних фреймів представлення подій. Далі публікується частина дослідження медійних репрезентації наукових досліджень сексуальності. Моєю метою було визначити: на які науки найчастіше посилаються українські онлайн-видання для легітимації яких нормативних уявлень про сексуальну поведінку. В наведеній частині проаналізовано  репрезентацію різних форм сексуальної поведінки.

Методологія

Матеріалом для аналізу було обрано онлайн-видання «Корреспондент» за період одного року (від 1.01.2011 до 31.12.2011). Критерієм відбору була наявність в тексті тематичної єдності, що стосувалася дослідження сексуальності. На основі опрацьованої дослідницької літератури, сексуальність було визначено як: сексуальна поведінка (в тому числі поцілунки та флірт), сексуальна орієнтація, сексуальні фантазії,  сексуальні правопорушення. Також у вибірку були включені матеріали про сексуальну поведінку тварин, в тому випадку, коли вказувалася можливість застосування їхніх результатів на пояснення людської сексуальної поведінки. Загальна вибірка склала 46 повідомлень. Однотипність відібраних матеріалів дозволила провести кількісний контент-аналіз, доповнений критичним дискурс-аналізом.

Результати

Загальні характеристики повідомлень. Переважна більшість матеріалів розміщені в рубриках «Наука» (44,3%) та «Здоров´я» (40,9%). Середній обсяг публікації 340 слів. Більшість матеріалів (60,9%) взято з інформагенств. Близько чверті (26%) є стислим викладом публікацій зарубіжних друкованих видань. Оскільки новинні агенції також здебільшого запозичують матеріали з західних інформаційних ресурсів, медійні тексти західного виробництва є домінуючими в досліджуваній дискурсивній практиці. З огляду на це, ідеологічна робота «Корреспондента» відбувається в першу чергу через відбір повідомлень.

Тематична структура. Кодувалася лише основна тема кожного повідомлення. Тема «сексуальна поведінка» охоплювала питання сексуальної привабливості, шлюбної та позашлюбної (гетеро)сексуальності, сексуальних фантазій, преференцій, сексуальних практик (груповий секс, оргазм, мастурбація, оральний секс), репродукції. Окремо було виділено повідомлення про гомосексуальність; захворювання, що передаються статевим шляхом, комерційний секс, сексуальні правопорушення.

Нормалізація/маргіналізація

Основним механізмом конструювання норми в аналізованих повідомленнях є натуралізація гетеросексуальності. Два основні способи:

Припущення про загальну гетеросексуальність. Слово «гетеросексуальність» використовується лише тоді, коли порівнюється гомо- та гетеросексуальна поведінка. В інших випадках, навіть в описах тих досліджень, де сексуальна поведінка одного гендеру тестується реакцією іншого (напр. «Жіночі сльози знижують статевий потяг чоловіків»), використовується лише слово «сексуальність». Єдиний виняток – повідомлення про антиретровірусну терапію, в якому вказано, що більшість пар, які взяли участь в експерименті, були гетеросексуальними, тобто початкове припущення – гомосексуальність ВІЛ-інфікованих людей. Натомість коли йдеться про гомосексуальну поведінку, вона завжди маркована.

Ототожнення сексуальності з репродукцією. Використовується в інтерпретації результатів дослідження (3 повідомлення). Наприклад: жінки мають «природну» здатність розпізнавати геїв, щоб «вони не витрачали часу та зусиль на спокушання тих особин, які не здатні забезпечити їх потомством».

Нереляційна модель сексуальності. Майкл Кіммел називає нереляційною модель (чоловічої) сексуальності, в якій секс постає як «ізольований від інших аспектів життя та взаємин» та «реалізується всупереч можливим негативним наслідкам емоційного та морального характеру». Лише в трьох матеріалах сексуальність пов’язана з емоційними аспектами людських стосунків, засуджується використання іншої людини для задоволення власних бажань. Любов, як зазначено в одній з публікацій, річ ненаукова.

Інші нормативні уявлення конструюються через непроблематичність представлень. Непроблематичними (не піддаються сумніву, рекомендуються для профілактики захворювань, висвітлюються лише позитивні аспекти) є регулярний моногамний генітальний коїтус (в т.ч. спрямований на розмноження), секс як спортивна фізична активність (1 публікація). Мастурбація репрезентується нейтрально чи позитивно:  в двох дослідженнях жіноча мастурбація є частиною експерименту, в ще одному — статистично пов´язується з більшою сексуальною просвіченістю серед хлопчиків-підлітків. Оральний секс та немоногамна поведінка маргіналізуються через пов’язування їх з венеричними захворюваннями (без згадки про роль контрацепції у профілактиці). Жіноча немоногамність є також об’єктом моральної критики в 2-х матеріалах про тварин: «непутящі амадини» (вид птахів), «вчені викрили (рос. «уличили») поліандрію в самиць лемурів».  Позашлюбна сексуальність патологізується «комплексом сексуальної неповноцінності» в чоловіків та «сексуальною незадоволеністю» у жінок, що окрім того підтримує панівне уявлення про сексуальну активність чоловіків та пасивність жінок. Нерегулярний секс репрезентується як ризикований («Пасивне сексуальне життя може призвести до інфаркту»), або екзотичний (асексуальність комах-паличників є незвичайною цікавинкою). Анальний секс згадується лише 1 раз як винятково гомосексуальна практика.  Прикметно, що єдине дослідження, спрямоване на нормалізацію сексуального різноманіття як «природного для будь-якої людини», – вивчення сексуальних преференцій за пошуковими запитами в інтернеті, – було одним з небагатьох, де була присутня (методологічна) критика .

Репрезентації гомосексуальності можна вважати частотними (23,9%), в них значна частка українських досліджень (4 з 10 українських досліджень у вибірці), в 3-х матеріалах представлена позиція негромадських організацій («Наш світ» та «Гей-форум»). Доцільно відзначити наступні особливості репрезентації гомосексуальності.

Бінаризація гомо- та гетеросексуальності, як протилежних полюсів. Лише дві згадки про бісексуальну поведінку в усій вибірці (не рахуючи (Б) в абревіатурі ЛГБТ). В бінарній опозиції гомосексуальність конструюється як нездорова, пов’язана зі стражданнями: «Геї страждають від раку частіше, ніж гетеросексуали» та «Причиною гомосексуалізму може бути блокування гормону щастя – серотоніну» (в другому випадку слово «гомосексуалізм» передбачає медичну патологію). В останній публікації, йдеться про те, що через брак серотоніну лабораторні миші, переставали «надавати перевагу  певній статі». Але це інтерпретується не як коливання сексуальної поведінки, а як переключення з «традиційної» на «нетрадиційну» «орієнтацію». В бінарній опозиції гомосексуальність конструюється як нездорова, пов’язана зі стражданнями (2 повідомлення).

Політична ангажованість. Типова ілюстрація – веселковий прапор символу міжнародного руху за права ЛГБТ-людей (4 з 11 повідомлень, решта або не проілюстровані, або мають різнопланові зображення). Натомість матеріали про гетеросексуальні практики, найбільш частотно зображають гетеросексуальну пару, що цілується чи обіймається (жодної аналогічної ілюстрації до публікацій про гомосексуальність). Ідеологічним наслідком такої локалізації гомомсексуальності в публічному просторі, а гетеросексуальності — в приватному, як зазначає австралійський дослідник Кріс Брікел (Brickell, 2000), є те що гомосексуальність сприймається як насильне винесення приватності в публічний простір, натомість постійна публічна присутність гетеросексуальності робиться невидимою.

Гендерна трансгресія. Уявлення про фемінність чоловіків-геїв походить з 17-18 ст. (Фуко, 1996). В двох матеріалах чоловіча гомосексуальність пов’язується з фемінною поведінкою. Натомість розуміння гомосексуальності як гендерної конформності (підкреслена маскулінність чоловіків і фемінність жінок), характерне для сучасності (Кіммел, 2003; Сэджвик, 2002), в аналізованих матеріалах відсутнє.

Виключення лесбійства: або в дослідженні взагалі йдеться тільки гомосексуальних чоловіків (6 матеріалів), або йдеться про ЛГБТ-спільноту загалом, але факти, аргументи та приклади наводяться лише про чоловіків. Оскільки в двох знайдених згадках про бісексуальність йшлося саме про жіночу бісексуальність, можна зробити висновок, що чоловіча гомосексуальність конструюється радше як сексуальна орієнтація, що виключає гетеросексуальну поведінку, натомість жіноча гомосексуальність – радше як практика, що може варіюватися.

Виключення підліткової гомосексуальності. Лише одна згадка: «20 тис. [підлітків] залучені до гомосексуальних статевих стосунків». Слово «залучені» має конотацію примусу (для порівняння, те саме дослідженні у представленні «Гей-форуму» містить слово «практикують»). Аналогічне уявлення про гомосексуальність як заразне захворювання, що передається від старших чоловіків до підлітків і виключає можливість участі в гомосексуальних стосунках з власної волі, згадує Френк Пірс (Pearce, 1981) в аналізі британської преси.

Сексуальні правопорушення є основною темою 4-х повідомлень: одна публікація висвітлює гендерне насилля як комплексний феномен, в інших йдеться про зґвалтування та сексуальні домагання. Один з матеріалів  послідовно нормалізує сексуальні домагання: вони жодного разу не називаються правопорушенням та обрамлені відсилками до матеріалу «19% українців готові переспати з начальником заради збереження роботи» та  фото 67-річного політика Самойленка, який читає статтю «45 незвичайних фактів про секс». Таким чином, з сексуальних домагань дискурсивно вилучений елемент насильства, вони постають як безпечна дивакуватість. Одне з повідомлень про зґвалтування навпаки підважує популярні міфи, вказуючи, що жертвами зґвалтувань  можуть також бути чоловіки, і наводить статистику зґвалтувань вчинених (постійними) партнерам.

Серед захворювань, що передаються статевим шляхом згадувалися ВІЛ/СНІД, вірус папіломи людини, гонорея та сифіліс. Проблемою репрезентації цих захворювань є вже згадана відсутність закликів до безпечної сексуальної поведінки, ігнорування ролі контрацепції. З трьох згадок про комерційний секс дві є побіжними, один з матеріалів висвітлює дослідження, зосереджене на соціально-економічних причинах цієї практики.

Можна зробити висновок, що незважаючи на позірну різноманітність сексуальних практик, що потрапляють в рубрику «Наука та технологія», репрезентації наукових досліджень підтримують консервативні уявлення про сексуальну мораль: моногамність, гетеросексуальна генітальна активність, часто спрямована на народження дітей. Але в фокус наукових досліджень рідко потрапляла тема шлюбної сексуальності. Гомосексуальність повністю відділена від гетеросексуальності, як її протилежність. І хоча повідомлення про гомосексуальність є здебільшого етично нейтральними і в них використані матеріали, надані ЛГБТ організаціями, в інтерпретаціях наукових досліджень конструюються ідеологічні уявлення про політичну ангажованість, гендерну трансгресивність гомосексуальності та виключається підліткова гомосексуальність. З огляду на те, що більшість повідомлень «Корреспондента» запозичуються з західних інформаційних джерел, подальше дослідження має проаналізувати репрезентації наукових досліджень сексуальності в цих джерелах, з чого можна буде зробити висновок до якої міри викладені тут представлення створюються українськими журналістами, а до якої міри вони є ідеологічним відбитком дискурсу західних медіа про науку та сексуальність.

Марія Тетерюк є PhD-студенткою програми “Масові комунікації” (НаУКМА) та досліджує тему репрезентацій сексуальності в українських медіа.