Поки Європа бореться з другою хвилею коронавірусу і з нетерпінням чекає на появу вакцини, професор Штефан Рус-Моль  розмірковує про те, як медіа висвітлюють COVID-19, і дає поради, що вони могли б зробити краще.

Насамперед хочу прояснити: я не є адептом теорій змов і не належу до ковід-ідіотів, які пропагують, що цього вірусу не існує. Станом на сьогодні, принаймні один друг з мого кола заразився вірусом. Це медіа-редактор Tagesspiegel Йоахім Хубер (Joachim Huber), який опублікував драматичну й страхітливу розповідь про свій досвід.

Окрім того, нам варто захоплюватися багатьма журналістами, які останніми місяцями виконують надзвичайну роботу з виробництва новин у виняткових обставинах, часто зі своїх домашніх офісів.  Цією роботою, схоже, задоволена більшість німців. Згідно з останнім опитуванням Infratest-Dimap, довіра до ЗМІ знову зростає, причому дві третини громадян задоволені висвітленням пандемії.

Чи означає це, що в медійному світі все добре? На жаль, ні. Останніми місяцями масштаби, у яких журналісти сурмлять про вірус, стають все тривожнішими, створюючи відчуття оркестру коронапаніки. Як дослідник медіа, я з великим занепокоєнням спостерігаю за цим надмірним розпалюванням страху, який очолюють мейнстримні німецькі медіа, особливо суспільне телебачення разом з такими якісними газетами, як Süddeutsche Zeitung і Frankfurter Allgemeine Zeitung.

Хоча прихильники теорій змов люблять стверджувати, що уряди контролюють медіа, цілком може бути, що гротескний надмір репортажів про корону створив атмосферу занепокоєння, яка робить локдауни неминучими для всіх демократичних урядів.

Тижні, коли 75 відсотків повідомлень стосувалися корони

Згідно з даними Інституту досліджень медіа в Кельні, у березні і квітні кількість репортажів про Covid-19 в основних новинних програмах німецьких суспільних мовників ARD і ZDF («Tagesschau» і «Heute) сягнула 60-75 відсотків. Проаналізувавши швейцарську пресу, Марк Айзенеґґер (Mark Eisenegger) із Цюріхського університету презентував схожі висновки. І зазначив, що далеко не кожна тема стає настільки вагомою в новинах, як пандемія. У деякі дні першої половини 2020 року до 70 відсотків всього контенту в Швейцарії стосувалися вірусу.

Для порівняння: торік частка повідомлень про кліматичні дискусії становила близько 10 відсотків від загального обсягу новин позаминулого року. Інший швейцарський дослідницький інститут Media Tenor, що спеціалізується на аналізі медіаконтенту, у березні заявив, що висвітлення коронавірусу в німецьких медіа було значно ширшим, ніж повідомлення про напади на Всесвітній торговий центр восени 2001 року.

Дослідження Денніса Грефа (Dennis Gräf) й Мартіна Хенніґа (Martin Hennig) з Університету Пассау також звертає увагу на те, як засоби масової інформації створили відчуття «стиснутості» світу за кілька тижнів до й під час шоку, який супроводжував пандемію. Дослідники розглянули численні спеціальні репортажі про корону від ARD і ZDF, кожен з яких слідував за основним випуском новин у прайм-тайм і відрізнявся від звичайної програми. Впродовж 15 тижнів (до середини червня), в ефірі ARD вийшло 51 таке спеціальне повідомлення і 42 показали по ZDF. Це створило «нову нормальність».

За словами дослідників: «Якщо виняткове з’являється майже щодня в такому світлі, це призводить до зміщення акценту, і всі інші соціально значущі проблеми йдуть в тінь».

Вони з’ясували, що за весь 2019 рік в ефірі ZDF було лише 12 таких спеціальних програм, і вони торкалися численних приголомшливих тем. Це втричі менше за кількість спеціальних програм про коронавірус, що вийшли впродовж кількох місяців цього року. Греф і Хенніґ охарактеризували тональність висвітлення як «перебільшено критичну риторику» і зазначили, що це дезорієнтує аудиторію.

Експерти неодноразово висловлювали сумніви в ефективності заходів, які вживають уряди для вирішення проблеми. Водночас, вони засудили нестачу втручання уряду, закликаючи до розроблення чітких настанов. На думку авторів, медіа дублюють і перебільшують цю «кризову риторику», викликаючи в уяві «світи апокаліптичних історій».

Окрім того, щоденний галас медіа для привернення уваги призвів до нестримного потоку статистичних даних про коронавірусну інфекцію та смертність. У перші кілька тижнів висвітлення Covid-19 кількість смертей, викликана виключно вірусом, залишалася невідомою. Тепер це прояснили в Німеччині. Однак, ці дані продовжують заплутувати людей по всьому світу – це факт, який не усвідомлюють багато журналістів, коли послуговуються порівняльними даними.

Медіа провокують тунельне бачення

Одним із найважливіших завдань журналіста є прийняття рішення про те, що вважати новиною. Думка соціолога Нікласа Лумана (Niklas Luhmann), що ми дізнаємося про світ із мас-медіа – досі актуальна. Хоча соціальні медіа і створювані ними «ехо-камери» надали додаткового виміру в екосистему новин. Медіа, наразі почасти контрольовані алгоритмами, все більше орієнтуються на потреби користувачів. Це саме той момент, коли економіка уваги, яка формує суспільство, стає фатальною.

Надлишок уваги й однобокий фокус не тільки породжують інтерес, але й викликають страх. Цей страх, зі свого боку, породжує дедалі більший попит на новини про вірус, які тепер можна відстежувати онлайн в режимі реального часу. Так, цей попит спонукає редакції потурати йому, ще більше звужуючи коло тем для висвітлення. Тому корона неослабно домінує в заголовках, створюючи тунельне бачення для споживачів медіа, які знаходять дуже мало для читання, крім новин про вірус.

На жаль, ЗМІ надають те, чого хочуть користувачі, так само як політики говорять про те, чого хочуть їхні виборці. Залякані вірусом виборці з більшою ймовірністю прислухатимуться до таких, як непохитний Маркус Сьодер (Markus Söder) – прем’єр-міністр Баварії, якого нещодавно критикували за розпалювання «коронапаніки». Замість того, щоб дослухатися більш конкретних і допитливих політиків, як Армін Лашет (Armin Laschet), прем’єр-міністр землі Північний Рейн-Вестфалія. У нещодавно опублікованій «Білій книзі про якість інформації в Німеччині», до створення якої долучився і я, швейцарська економістка Марґіт Остерло (Margit Osterloh) побоюється, що разом з Covid-19 поширився «вірус влади». Під останнім вона має на увазі все більшу готовність обмінювати свої свободи на охорону здоров’я державою.

Із ростом висвітлення Covid-19 виникла ще одна проблема. Хоча перед камерами знову й знову з’являється група експертів – вірусологів, епідеміологів і представників преси з дослідницьких інститутів, близьких до уряду, – багатьом редакціям не вистачає наукових журналістів, здатних ставити їм правильні запитання. Брак журналістів з підготовкою в медицині й природничих науках означає, що редакції не можуть гарантувати, що їхні джерела різноманітні й слушні.

Замало прозорості

Тимчасом зберігається брак прозорості щодо того, як самі медіа ставляться до своєї інформації про вірус. На жаль, багато спеціалізованих відділів, які повинні мати справу з цими даними, були урізані чи повністю зникли через скорочення штату редакцій. Крім того, журналісти не хочуть виносити сміття з хати.

Нас не має дивувати, що репортери були так само не готові до боротьби з пандемією, як і уряди. Журналісти не хочуть розповідати, чи вплинули не їхні матеріали піарники і чи піддавалися вони цензурі (наприклад, публікуючи інформацію від пропагандистських ЗМІ авторитарних режимів). Ця проблема стояла особливо гостро на початку пандемії, коли коронавірус спалахнув у китайському Ухані. 

У той час, як прихильники теорій змов вважають, що медіа віддалено контролюються урядом або навіть Біллом Ґейтсом, існує набагато очевидніше пояснення того самопідтверджень у висвітленні коронавірусу – це стадний інстинкт. Ось чому мої особисті герої під час пандемії – це економісти-біхевіористи й соціальні психологи, які відстежують стадну поведінку в періоди невизначеності. Особливо ті, хто пояснюють феномен «групового мислення» –  коли група, яка прагне консенсусу, приймає ірраціональні рішення. І хоча ми можемо виправдати групове мислення, коли йдеться про поведінку людей, це неможливо –  коли йдеться про перешкоджання журналістським цінностям. 

Розвернути цей корабель буде нелегко. Чого ми потребуємо більше, ніж будь-коли – так це смирення перед непередбачуваністю цієї пандемії, але і певності у зрілості громадян, що можуть дотримуватися рекомендацій соціального дистанціювання, високих стандартів гігієни та носіння масок. Це краще, ніж покладатися на державний контроль. Ми також потребуємо, щоб медіа утримувалися від розпалювання страху як збільшення кількості кліків. 

Переклад з англійської мови статті «Corona’s orchestra of panic: How the press’ fear-mongering is distorting information»: Валерія Федоренко

Це скорочена версія статті, що була опублікована Süddeutsche Zeitung: Das Corona-Panikorchester – Medien – SZ.de (sueddeutsche.de)

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Стежте за нами у Facebook та Twitter підписуйтеся на щомісячну розсилку