Щодня ми читаємо про закриття газет і медіа компаній у Європі та США. Доходи від реклами скорочуються, кількість читачів зменшується по обидва боки Атлантичного океану. А що ж відбувається у Китаї? Між іншим, як повідомляє the New York Times, рекламна сторінка у китайському випуску журналу Esquire коштує 20 тисяч доларів, у той час як хвилинне повідомлення на CCTV коштує всього 4 тисячі доларів. У газеті RenminRibao або the People’s Daily (англ.), що є офіційним виданням комуністичної партії, реклама коштує один долар за один китайський ієрогліф. Це «загальнодоступна» ціна. Якби хтось відвідав Китай, прочитавши перед цим всі доповіді про цензуру у країні, то він би здивувався, побачивши, наскільки налагодженими є пропозиції товарів у газетних кіосках. Тираж є величезним, і не складно знайти формати та назви видань, що добре відомі на Заході. Китай друкує дев’ять тисяч журналів і дві тисячі газет, не включаючи видання, що виходять в Інтернеті.

Незважаючи на появу у Китаї західних брендів, порівнювати європейський ринок, наприклад, італійський, з китайським дуже складно. За словами італійського інсайдера, який працює у сфері видавничої справи у Китаї, ринки дуже відрізняються один від одного. «Якщо говорити про кількість друкованих видань, то італійський ринок є дуже обмеженим, порівняно з Китаєм», – зазначає експерт. «Найважливіші дані, які слід брати до уваги, стосуються міжнародних газет, які з’явились у Китаї протягом останніх десяти років і які мають прекрасні показники у сфері продажу реклами, але не за величиною тиражу. Ринок предметів розкоші досі має позитивний вплив у Китаї, у той час як Захід демонструє суттєве скорочення ринку». Окремі сектори працюють краще за інші завдяки розвитку середнього класу. «На сьогодні мода, косметика, аксесуари і такі товари, як машини та годинники, є способом правильних інвестицій», – пояснює інсайдер. «Тому кількість щомісячних друкованих видань, присвячених моді та красі…, суттєво зростає».

Що стосується читачів та доходів від реклами, то така тенденція є дуже вигідною справою для індустрії, особливо зважаючи на те, що загалом доходи від продажу реклами падають. Як пояснює інсайдер, «телебачення має найбільшу частку обороту від реклами; друковані медіа отримають лише скромну частину. Реклама дає позитивні результати у царині моди на розкоші, секторах, що досі надають привілеї газетам, які можуть найкраще представити їхні товари. Однак вперше за десять років навіть у таких зростаючих сферах було зафіксовано спад за останній чотиримісячний період». Якщо взяти до уваги обмежену друковану площу, виділену іноземним видавцям, і жорстку цензуру, то важко передбачити, як відреагують іноземні видавці. «Важко відповісти», – каже наше джерело. «Наразі ми бачимо роль товарів, які можуть пристосуватись до особливостей Китаю. Сьогодні деякі з міжнародних газет мають китайських персонал і отримують користь з Заходу. Все ще є простір для більшої кількості іноземних друкованих видань, особливо орієнтованих на чоловічу аудиторію, що постійно зростає і вивчається іноземними видавцями, які бажають зайти на китайський ринок. Безперечно, є місце для спеціалізованих і нішевих видань. Такі друковані видання є надійними способом повернути інвестиції».

Окрім того, іноземні видавці повинні направляти переговори з державою і органами контролю за пропагандою, що впливають на міжнародну пресу у Китаї. «Видавнича справа перебуває від контролем влади», – пояснює італійський експерт. «Іноземним компаніям неможливо розпочати бізнес у сфері видавництва у Китаї. Щоб це зробити, необхідно укласти домовленості та угоди з китайськими видавництвами. Без сумніву, це обмеження, але з іншого боку, це також і шанс отримати китайського партнера, без якого не обійтись, якщо ви бажаєте керувати видавництвом у Китаї. Насамкінець, це також гарантія від несерйозних і непродуманих бізнес-ініціатив, які можливо, проваляться».

Переклад англомовної версії статті “La stampa occidentale è in crisi: e quella cinese?”