Боти, брехня та пропаганда: нова економіка дезінформації

листопада 2, 2016 • Головне, Етика та якість, Медіадослідження • by

916142_ddc2fd0140_oУ нинішньому цифровому світі новинні медіа втрачають вплив і опиняються під загрозою пропагандистів – тривожні сигнали про це ігноруються вже тривалий час.

Ще задовго до того, як прихильники анти-ісламського руху Пеґіда почали кричати на німецьких вулицях про “Lügenpresse” (брехливу пресу), втрата довіри до журналістики стала очевидною. Та це звинувачення вводить в оману: лише деякі редакції поширюють фейки свідомо, і твердження “брехлива преса” саме по собі є брехнею. Хто б не користувався цим нацистським жаргоном, неминуче фарбує світ у чорне та біле, де більш доречними були б відтінки сірого. Є й інші причини, чому ми, схоже, опинилися в ері “пост-факту”, як нещодавно заявила німецька канцлерка Ангела Меркель (Angela Merkel).

Так звана “економіка уваги” швидко перетворюється на “економіку дезінформації”. У такій системі деяким гравцям вигідно використовувати масштабну брехню, теорії змови та іншу пропаганду, особливо через соціальні медіа. У цій статті підсумовано висновки нещодавніх медіадосліджень, що виявляють ризики та побічну шкоду сучасних комунікаційних технологій.

Падіння довіри до медіа

Багато медіапрофесіоналів помітили небезпечну ситуацію довкола довіри до журналістики лише після того, як нові праві розпочали кампанії проти мейнстримних медіа. У німецькомовних країнах журналісти та медіаменеджери свідомо ігнорували те, про що дослідники говорили десятиліттями – падіння довіри до медіа. Це пов’язано зі зміною розстановки сил між журналістикою, PR-ом та пропагандою, а також впливом ехо-камер соціальних медіа, у яких швидко поширюється пропаганда. Алгоритми і роботи, так званні “соціальні боти” підгодовують і зміцнюють цей  процес, в той час як можливості протистояти цій тенденції через фактчекінг і “просвіту” – послаблюються.

Дзвіночок тривоги мав дзвеніти з 1960-их років. Тоді німецькі суспільні мовники ARD і ZDF розпочали довготривале дослідження, в рамках якого передбачалися заміри становища довіри до медіа раз на кілька років. Нові й нові опубліковані дані демонстрували зниження довіри до медіа. Десятиліття соцопитувань засвідчили, що професійна репутація журналістів залишається низькою.

Озираючись назад, все це здається дивним: у той час, коли багато редакцій
“професійно” ведуть “комунікацію гніву” (outrage communication) і роблять із мухи слона, інша частина заплющує очі на проблему, що загрожує як їхньому власному існуванню, так і нашим демократичним суспільствам.

Дослідники не лише надали тривожні дані, але й запропонували концепти для їхнього аналізу та інтерпретації. На межі ХХ і ХХІ століть і задовго до того, як інтернет та діджиталізація підірвали медіа-індустрію, австрійський науковець Ґеорґ Франк (Georg Franck) опублікував книгу про “економіку уваги”. Він показав, як зростання конкуренції за увагу громадськості між інституціями, включно з політиками, керівниками підприємств, зірками спорту та іншими VIPами, змінює суспільство.

Франк стверджував, що матеріальний капіталізм трансформується у “ментальний капіталізм” з “дивними, клоунськими рисами”. Він говорив про другий економічний цикл, що поступово замінює традиційний обмін товарами та послугами на гроші. Згідно з Франком, в умовах зростання достатку та перенасичення матеріальними потребами, все більше новин/інформації обмінюється на публічну увагу/помітність.

Оскільки увага громадськості в дефіциті і її можна перетворити на гроші чи владу, у її генерування інвестується все більше грошей. Таким чином, ми можемо з великою вірогідністю пояснити, чому у США на кожного журналіста є п’ять PR-фахівців, у той час як тридцять років тому це співвідношення було приблизно 1:1. З домінуванням та професіоналізацією PR-сектору, журналістика “копі-пасту” швидко поширюється, а це, крок за кроком, підриває довіру до усієї галузі.

Уве Крюґер (Uwe Krüger) із Лейпцизького університету у своїй визнаній книзі “Мейстрим: чому ми більше не довіряємо медіа” показує, як у таких умовах німецькі новинні медіа зводяться до туманного консенсусу червоних (соціал-демократів) та зелених і як, зрештою, навіть журналісти-послідовники християнських демократів, до яких належить Меркель, опинилися під цією червоно-зеленою парасолькою.

Елітарні редакції ігнорують все, що вважаютьнеполіткоректним

Ключові терміни, згідно з Крюґером – це “мультикультуралізм та різноманіття”, космополітизм та толерантність, рівні права та захист меншин, антидискримінація та актуалізація ґендеру”. В той же час, Крюґер підозрює: “все, що в цьому сенсі не є політкоректним” ньюзруми відкидають, оскільки не дуже відрізняють “порівняно невелике число екстремістів правого крила від порівняно багатьох його симпатиків”.

За словами Крюґера, багато журналістів вбудовані в елітарні мережі. Відповідно, за останні кілька років громадськість акумулювала багато розчарування. Медіа здаються “декоративною собачкою а не сторожовим псом уряду”, вони більше не вважаються “адвокатами підданих”, каже Крюґер. Він також пояснює, як “педагогічно-патерналістське ставлення” медіа закінчилося “уявним контролем” з боку реципієнтів.

Однак, усе це не пояснює, як економіка уваги перетворилася на економіку дезінформації. Деякі гравці – наприклад, політики на зразок Дональда Трампа чи Володимира Путіна і навіть деякі бізнесмени та неприбуткові організації – вбачають певну вартість у неправдивих та перебільшених новинах. Деяким гравцям напівправда та пропаганда дають в сумі корисну увагу.

Журналісти більше не є ґейткіперами публічного дискурсу

Навіть в інтернеті мейнстримні мас-медіа залишаються головними надавачами новин. Однак, у зв’язку з побічною дією цифрової революції, журналісти втратили роль домінантних ґейткіперів публічного дискурсу. Бажання громадськості платити за новини зменшується, рекламні доходи, які фінансували редакції, швидко скоротилися і опиняються сьогодні переважно на банківських рахунках Google чи Facebook.

У таких умовах стає можливим зростання групи високопрофесійних спін-докторів, а також наївних громадянських журналістів та тролів (серед яких є не лише люди, але й роботи), які наповнюють новини цілеспрямованою дезінформацією.

Чи то йдеться про хіміотраси або вакцини, заперечення кліматичних змін, президентську кампанію у США, окупацію Криму, фашистів в Україні, тероризм “Ісламської держави” чи зловживання тютюном, цукром чи наркотиками – неправдива інформація поширюється у мережі.

Алгоритми технологічних компаній розповсюджують конспіративні теорії

Алгоритми Google, Facebook і Twitter поширюють та примножують теорії змови, а також створюють бульбашки фільтрів, у яких дезінформація та вигадки циркулюють соціальними медіа. Італійська команда науковців, серед яких Мікела Дель Вікаріо (Micaela Del Vicario), Фабіанна Цолло (Fabiana Zollo) і Вальтер Кватроджоккі (Walter Quattrociocchi) з  IMT School for Advanced Studies, що в італійському місті Лукка у рамках великого дослідницького проекту порівняли Facebook-аккаунти у США та Італії. Вони виокремлювали аккаунти, що надають якісну, добре перевірену професійними журналістами або науковцями інформацію, і ті, що утворюють“ланцюжки лінків” і помножують дезінформацію. Їхній тривожний висновок такий: через “лайки” і “шери” користувачів та соціальних ботів, фейки і нонсенс поширюються у бульбашці фільтрів соціальних медіа значно швидше і покривають більші території, ніж неупереджені новини, надані “серйозними джерелами”.

Роль, яку алгоритми відіграють у цьому процесі поширення – це найбільш надійно приховуваний секрет інтернет-гігантів. Останні вже переросли у величезні глобальні медіакомпанії, очевидно не беручи редакційної відповідальності за нонсенс, який вони примножують на своїх платформах. Франк Паскаль (Frank Pasquale), американський професор права з Університету Меріленда (University of Maryland), говорить про суспільство чорної скриньки (“Black Box Society”), у якому ми, схоже, живемо.

Значний відсоток профілів у соціальних медіа можуть бути соціальними ботами

Алгоритми замінюють журналістів, а соціальні боти замінюють реальних тролів. Від імені своїх роботодавців чи операторів вони впливають на громадську думку в інтернеті.  Фейкові профілі на платформах соціальних медіа розпалюють ненависть та недовіру за допомогою тисяч різноманітних коментарів. Особливу роль відіграють“лайки” та “шери”, що дають алгоритмам змогу поширювати у мережі їхні меседжі, поширюючи масову дурість та перешкоджаючи масовому розуму.

Німецький політолог та IT-експерт з Мюнхенського технічного університету Сімон Хеґеліх (Simon Hegelich) на нещодавній конференції австрійських видавців показав, наскільки це легко. 10 тисяч твіттер-аккаунтів доступні за 499 американських доларів. Забезпечити їх штучним інтелектом – також дешево. За оцінками Хеґеліха, значний відсоток усіх нинішніх твіттер-користувачів  можуть бути соціальними ботами і, схоже, що їх ставатиме все більше. За даними компанії Facebook, у світі існує близько 15 мільйонів активних профілів-ботів. Без жодних сумнівів, соціальні мережі перетворюються на ідеальне живильне середовище для пропаганди будь-якого виду, враховуючи, що використання ботів не містить ризиків і їхніх операторів дуже важко відстежити.

Важливо, що успіх таких авторитарних лідерів, як Путін чи турецький президент Реджеп Таїп Ердоган у стабілізації “права сили” можна пояснити зокрема й тим, що вони все більше підпорядковують собі медійний простір. Вони постійно контролюють його через залякування журналістів, поміщення ЗМІ під контроль дружніх олігархів, а також популяризують себе через соціальні медіа.

Журналісти-розслідувачі, які намагаються викрити гру невидимих тролів Кремля – як наприклад Джессіка Аро (Jessikka Aro) у Фінляндії або німецький тележурналіст Хайо Зеппельт (Hajo Seppelt), які детально аналізували російський допінг-скандал – мають бути готовими до хвилі протестів у соціальних медіа.

Наразі західні популісти на зразок Дональда Трампа (Donald Trump), Фрауке Петрі (Frauke Petry) чи Крістофа Блохера (Christoph Blocher), судячи з усього, імітують путіних та ердоганів цього світу. По суті, навіть опозиційні журналісти, які демонструють нестачу альтернативи мейнстримному консенсусу, самі стають жертвами праворадикальної пропаганди, коли роздувають кожну маленьку провокацію до масштабу топ-історії.

Дослідницька команда Вальтера Кватроджоккі не залишає сумнівів, що всі спроби сайтів з фактчекінгу чи пояснень “серйозних медіа” протистояти потокам пропаганди – безрезультатні, оскільки не здатні сягнути за межі власних бульбашок фільтрів.

Переклад з англійської мови статті Bots, Lies And Propaganda: The New Misinformation Economy

Статтю вперше опублікували у NZZ

Право на фото: Internet ‘splat map’ Steve Jurvetson, ліцензія CC Flickr

Згадані джерела:
Uwe Krüger (2016): Mainstream. Warum wir den Medien nicht mehr trauen, München: C.H. Beck
Micaela Del Vicario et al. (2015): The spreading of misinformation online, in: PNAS Vol. 113, No. 3, Jan. 19, 554-559
Frank Pasquale (2015): The Black Box Society, Cambridge MS/London: Harvard University Press
Fabiana Zollo et al. (2015): Debunking in a World of Tribes, in: arXiv: 1510.04267 vl v. 14. Oct.
https://arxiv.org/abs/1510.04267

Print Friendly

Tags: , , , , , , , , ,

Send this to friend