Підтримка суспільного мовлення та преси залишається політичним питанням в багатьох країнах, не лише в Австрії.

Проаналізувавши дані з Німеччини, Фінляндії, Франції, Італії, Великобританії та США, Расмус Кляйс Нільсен (Rasmus Kleis Nielsen) та Ґірт Ліннебанк (Geert Linnebank) з Інституту Ройтерс при Оксфордському університеті (the Reuters Institute of Oxford University) дійшли висновку, що інструменти медіа політки практично не змінились з 80-х років. Дослідження країн, які підтримують медіа проекти, показало, що основна частина державних коштів спрямована на медіа “динозаврів”: телерадіомовлення та друкованих видань.

Як преса, так і мовники вже давно живляться з державних “крапельниць” в усіх країнах, на яких поширювалось дослідження, отримуючи великі виплати, податкові пільги, нижчу вартість поштових послуг або й прямі державні субсидії. Навіть у США, де держава традиційно не фінансує мас-медіа, щороку понад 1 млрд. доларів бюджетних коштів витрачається на громадські телевізійні та радіопрограми, а ще 1 млрд. доларів отримують видавці газет.

Тоді як потужне лобі медіа індустрії забезпечує подальше фінансування медіа гігантам, невеликі медійні стартап-проекти мають мало шансів отримати таку державну допомогу.

Найдивніший закон Нільсен та Ліннебанк виявили в Італії, де журналістські бюро, очолювані принаймні двома депутатами парламенту, можуть отримувати державну допомогу доти, поки мають намір видавати друковану версію газети. Умовою, однак, є те, що таке видання мало б існувати на ринку не менше трьох років.

Опублікувано у Die Furche, Nr. 47/2011

Джерело: Rasmus Kleis Nielsen/Geert Linnebank (2011): Public Support for the Media. A Six Country Overview of Direct and Indirect Subsidies Report, Reuters Institute for the Study of Journalism, University of Oxford