Нещодавно Білл Келлер (Bill Keller), колишній випусковий редактор “The New York Times”, і Ґленн Ґрінвальд (Glenn Greenwald), юрист/блогер/журналіст, який оприлюднив інформацію про Сноудена, обговорювали етичні питання та методи журналістської роботи.

Недавні дебати, присвячені законові, що звільняє журналістів від обов’язку розкривати джерела конфіденційної інформації, у світлі скандалу зі Сноуденом у США порушили питання про те, кого слід вважати журналістом. Чи повинен згаданий закон захищати Джуліана Ассанжа, який перебуває у посольстві Еквадору у Лондоні? Щоб зрозуміти, як журналісти ставляться до WikiLeaks, Елізабет Бленкс Гіндман (Elizabeth Blanks Hindman) з Університету Вашингтону (Washington State University) і Раян Томас (Ryan J Thomas) з Університету Міссурі (University of Missouri-Columbia) проаналізували, як американські газети висвітлювали феномен WikiLeaks.

Результати дослідження вказують на те, що у редакційних колонках американських газет було висловлене дуже критичне ставлення до WikiLeaks. Наголошувалось на різниці між старими і новими медіа, “увага акцентувалась на нестачі розсудливості в історії з WikiLeaks”. При цьому підтримувалась ідея легітимності традиційної журналістики, що є “єдиним і правомірним носієм публічного інтересу”. Більше того, дослідники проаналізували, яким чином висвітлювався конфлікт між правом громадськості на інформацію і потребою уряду забезпечувати національну безпеку. У надзвичайно великій кількості редакційних статей видання утримались від коментування історії з WikiLeaks, керуючись тим, що деяку інформацію слід приховувати від громадськості. Таким чином, видання підтримували політику національної безпеки. Дослідники також вирішили проаналізувати, як журналісти порівняли справу WikiLeaks зі справою “Документи Пентагону” (Pentagon Papers) 1971 року. Виявилось, що журналісти сприймають ці два випадки як протилежні. Розкриття інформації про В’єтнамську війну, що стала відомою завдяки інформаторові Деніелу Еллсбергу (Daniel Ellsberg), сприймається як героїчний вчинок американських журналістів. Проте таке ставлення не має нічого спільного з історією WikiLeaks, коли у 2010 році велика кількість секретної інформації стала доступною громадськості. Згідно з результатами дослідження, організація “змальовувалась як нерозсудлива авантюра, у якій абсолютно не думали про наслідки дій”.

У висновках дослідники звернули увагу на деякі дуже яскраві приклади, які свідчили про позиції газет. Наприклад, висвітлюючи протистояння між “старими і новими медіа”, у 2010 році видання “The Baltimore Sun” написало, що газети повинні “дати відповідь на дії WikiLeaks з усією відповідальністю і серйозністю, яких бракує самій організації”. Видання “The Daily News” пішло ще далі, зазначивши у тому ж році, що Джуліан Ассанж – не журналіст, а “антиамериканський злочинець, чиєю зброєю виявилась інформація”. У декількох редакційних колонках наголошувалось на “чіткій різниці” між WikiLeaks та її медіапартнерами (“Guardian”, “NYTimes”, “Der Spiegel”), які вирішили оприлюднити інформацію у 2010 році. “The Times” заволоділо секретною інформацією. Видання могло проігнорувати отриману інформацію, проте у цьому випадку вона б стала публічною через WikiLeaks […] Або видання могло надати контекст та аналіз, не оприлюднюючи ту інформацію, яка б могла зашкодити національній безпеці. Саме це і зробило видання “The Times”.

Тема балансу між правом громадськості на інформацію і потребою держави зберігати секретну інформацію менше фігурувала у газетних редакційних статтях. Газети, які підтримували WikiLeaks, обережно стояли на захисті ідеї вільного обігу інформації. Наприклад, видання “The St. Petersburg Times” писало, що “існує потреба у більшій кількості інформації, а не меншій”. Натомість, ті видання, які не схвалювали WikiLeaks і дії Джуліана Ассанжа, писали “у дуже драматичній манері”, наголошуючи на національних інтересах США. Наприклад, “The Oklahoman” стверджувало, що “засновник WikiLeaks Джуліан Ассанж збирався завдати шкоди рівню довіри до США або навіть більше – завдати шкоди впливові США”. Згідно з результатами дослідження Гіндман і Томас, газети вважають, що WikiLeaks “не має права носити геройський вінок”, як це було у справі “Документи Пентагону”. Різниця між двома випадками полягає у тому, що у справі “Документи Пентагону” оприлюднення інформації, наданої Еллсбергом, сприймалось як щось, що зробили саме журналісти. Натомість, WikiLeaks розгядається як діяльність суб’єкта, що не належить до медійної сфери.

Для цілей дослідження дослідники зібрали всі редакційні колонки, опубліковані американськими газетами у період з 28 листопада 2010 року (дати оприлюднення секретних переговорів, які проводив Держдепартамент США і які назвали “кабельгейтом” (з англ. cable – телеграма) до 28 грудня. Дослідники хотіли проаналізувати всі редакційні статті, що зачіпали тему розголошення інформації з дипломатичних телеграм. Дані були проаналізовані за допомогою “етнографічного контент-аналізу”. Результати дослідження продемонстрували цікавий огляд висвітлення американськими медіа теми WikiLeaks. Деякі емпіричні дані ще підлягають аналізу з точки зору того, які медіа і у який спосіб висвітлювали цю тему.

Право на зображення належить: Wikileaks Mobile In formation Collection Unit / Flickr Cc

Переклад з англійської мови статті “WikiLeaks, Through Journalists’ Eyes”