Анонімні джерела: перетворення політики у “театр тіней”?

“Хтось близький”, “гарний знайомий”, “друг”, “довірена особа”, “колишній міністр”… Нещодавно стаття на політичну тему у французькій газеті Liberation обсягом 1340 слів містила не менше 11 анонімних джерел. Наступного дня інша політична стаття в Le Parisien обсягом 460 слів містила п’ять неназваних джерел.

За ними стоять політики, які хочуть коментувати – лише не публічно. Однак, без згадки їхніх імен чи ролей, читач не може зрозуміти, хто говорить і звідки ця людина. Неможливо знати напевно, йдеться таки про 11 джерел чи лише про одну людину. Наприклад, “уряд”, “хтось близький до президента”, “радник” можуть однією особою.

11 анонімних джерел налічує ця політична стаття в Liberation

Таємні джерела

Як розповів мені заступник головного редактора Liberation Ґреґуар Бізо (Grégoire Biseau), який відповідає за політичні теми,  у згаданій статті насправді було п’ять чи шість різних джерел.  Він визнає, що надто джерел “не для запису” – це жахливо і закликає дотримуватися балансу між анонімними та ідентифікованими цитатами.

Президентський тиск

Проблема анонімних джерел — одвічне питання в журналістиці, і воно особливо актуальне під час початку нової президентської кампанії у Франції. Політична гра вже зараз видається дуже секретною. З одного боку є офіційна лінія: інституційно оформлена, часто перевірена і схвалена перед публікацією. З іншого боку –  цитати, які, хоч і уникають притаманної журналістиці непрямої мови, не завжди відкрито приписані їхнім носіям.

“Постійно використовувати анонімні джерела – просте рішення, – каже Жерар Леклерк (Gerard Leclerc), політичний журналіст і колишній директор каналу LCP. – Це відмова від відповідальності журналістики і політики. Хто може сказати, що є правдою? Ми перетворюємо політику в театр тіней”.

Нещодавно у New York Times заборонили використання анонімних джерел, за винятком рідкісних випадків, що стосуються національної безпеки. У Agence France-Presse використання анонімних джерел також повинно бути “винятком, а не правилом”. Згідно з редакційними настановами AFP, “перш ніж присвоювати джерелам анонімність, важливо запитати про їхню мотивацію і бути обережними щодо можливих маніпуляцій”.

Як перевірити безіменні цитати?

Цитати без ідентифікації джерела – це ризик: заяви неможливо перевірити, і гострий язик, залишаючись інкогніто, може видати що завгодно. Анонімне джерело може навіть експлуатувати журналіста, якому “довірило” коментарі “не для запису”.

За словами Ґреґуара Бізо, додавання анонімних джерел не обов’язково “пропонує альтернативу офіційній версії: вони можуть додати нотку іронії, незвичний коментар, яскраву деталь, не обов’язково спекулятивну”.

З іншого боку, Жерар Леклерк вважає, що ми є свідками царювання політичної коректності. Парадокс цифрової епохи в тому, що “в той час, коли все відомо і все сказано, офіційно коментарів “поза  записом” немає, [але] насправді вони скрізь”.

Нерівні сили

Чи не є одним із завдань журналіста переконати джерело говорити не анонімно? Ґреґуар Бізо вважає це програною битвою, бо є “неприступна сфера влади, де все ультра-кодифіковане”. Баланс сил, вважає він, не на користь журналістів: “Ви можете працювати з джерелом протягом п’яти років, але втратити його за п’ять секунд, використавши цитату без дозволу”.

“Розплата настає негайно, адже джерело, яке вважає себе зрадженим, може не говорити з вами місяцями,” – каже Бізо. І додає: “Нема джерела, нема вартісної інформації”.

Редакційна політика New York Times, яка хоче заборонити анонімні джерела, не може бути застосована в Великобританії, вважає Рой Грінслейд (Roy Greenslade) із Guardian. “Тут відсутність анонімності означає відсутність статті… Це прокляття і благословення водночас”, – додає він.

У Франції така сама історія,  і, на жаль, це навряд чи зміниться до президентських виборів 2017 року.

Переклад з англійської статті “Should Anonymous Sources Be Banned In Political Journalism?”

Джерело: допис у блозі на Slate.fr

Право на фото: ‘Suspendu’ (Max Sat), Flickr, ліцензія Creative Commons; Alice Antheaume