Зображення: GIPHY

Сферичні відео недавно вітали як «наступний великий крок» у журналістиці. Сподівалися, що вони дадуть змогу публіці занурюватися до нових середовищ і ситуацій, передбачаючи глибше розуміння і взаємодію з «новиною».

Однак нове дослідження стенфордської наукової співробітниці Тані Айтамурто (Tanja Aitamurto) виявило в модних новітніх відео серйозні недоліки. Замість якісної журналістики, у більшості з них покладаються на надмірне емоційне залучення, драматизацію подій, і до того ж, забувають про деякі класичні правила – основу хорошої журналістики.

Згідно з дослідженням Айтамурто, яке нещодавно було опубліковане в New Media & Society, відео у форматі 360° часто ризикують спотворити правду. Репортери залишають без уваги правдиві елементи розслідувань, натомість надають перевагу більш ідеологічним і особистим повідомленням у відео. Айтамурто також застерігає про можливий зсув до стилю комунікації, більше подібного на рекламу, зв’язки з громадськістю чи пропаганду, ніж на журналістський репортаж.

Два парадокси в основі репортажу з віртуальною реальністю

Дослідження також висвітлює два парадокси, характерні для відео з віртуальною реальністю. Перший – це свобода глядача вибирати власну точку зору. З перспективи журналіста, це ідеально перетворити на кращу прозорість. Проте сферичне бачення також означає втрату контролю. Журналіст більше не вирішує, що глядачі повинні побачити й на чому сконцентрувати увагу.

Раптом кожен має можливість обирати своє поле зору, у такий спосіб створюючи власний (суб’єктивний) наратив. Це уможливлює численні етичні проблеми. Що, коли на відео з’явиться хтось, хто там не хоче бути? Що, коли глядачі побачать речі, занадто обтяжливі, щоб їх показувати? Як наслідок, щоб уникнути цих пасток і впевнитися, що до аудиторії потрапить правильне повідомлення, деякі репортери дають практичні поради про те, як керувати 360-градусним відеопростором, наприклад, за допомогою графічних переходів, анімацій чи аудіовказівок. Усе-таки ці методи, хоч вони ефективні й у деяких випадках виправдані, обмежують свободу глядача. І вони суперечать основній ідеї сферичних відео: більше прозорості й об’єктивності через автономність глядача.

Другий парадокс: журналісти йдуть на компроміс з об’єктивністю під час постпродукції знятого матеріалу з наміром зробити відео більш захопливими. Наприклад, це застосування CGI – комп’ютерної графіки – чи інших спецефектів. В ідеалі глядачі в кінцевому підсумку бачать ту реальність, що сталася. Однак часом навіть найкращий матеріал треба трохи «причесати», щоб зробити його привабливішим. Це створює напругу, з якою важко впоратися. Зрештою, маніпуляції зі знятим матеріалом без зазначення, що він був змінений, також порушують етичний кодекс візуальної журналістики.

Журналістика із застосуванням віртуальної реальності ставить медіа перед непростими запитаннями

Проте, попри критику, дослідниця зі Стенфорду також підкреслює позитивні риси сферичних відео. Вони можуть зміцнювати відчуття присутності з боку аудиторії та підвищувати рівень залучення до історії. Так само завдяки відносній зручності виробництва вони більш привабливі для редакторів, ніж деякі інші форми журналістики з ефектом занурення.

Візуальний репортаж у форматі віртуальної реальності, схоже, ніколи повністю не задовольнить традиційні вимоги чи безпосередньо впишеться в нормативні чи етичні рамки. 360-градусні відео й подібні формати кидають виклик питанню, що таке «об’єктивний» чи «прозорий», і з поступом технологій ці питання треба буде постійно обговорювати. А втім, візуальна журналістика з ефектом занурення теоретично також пропонує потенційно більшу точність і об’єктивність у репортажах. Безперечно, цікаво подивитися, як журналістика справлятиметься з цим усім у найближчі роки.

Метод: Для аналізу Айтамурто опитала вибірку з 26 репортерів та редакторів, які випускали 360-градусні відео від 2016 до 2017 року для газет на кшталт USA Today, Washington Post, New York Times і Guardian і телерадіокомпаній, як-от BBC і Al Jazeera. У відео йшлося про складні проблеми, наприклад, ситуацію в таборах біженців, голод в Африці, природні катастрофи, але й про легші теми – мистецтво, спорт чи навіть урбаністику.

Переклад з англійської мови: Марія Косенко

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа