Українська греко-католицька церква (УГКЦ) активізувала присутність у медійному дискурсі останнім часом, але наскільки помітною є ця присутність та якою постає УГКЦ в українських медіях? Запропоноване дослідження – спроба з’ясувати відповіді на ці запитання.

Діяльність церков як соціальних інститутів є однією із багатьох тем, які є об’єктом для медійного представлення. Суспільні уявлення про вірян тієї чи іншої релігійної громади, їхні переконання та цінності, багато в чому формуються під впливом інформації, отриманої із медій. Окрім цього, через засоби масової комунікації самі члени релігійної громади отримують інформацію про діяльність та політичні пріоритети церкви, про заяви її лідерів, та конструюють уявлення про місце своєї релігійної громади в суспільстві та стосунки з іншими соціальними групами.

Метою цього дослідження було проаналізувати характер медійного представлення УГКЦ в основних друкованих, електронних та інтернет-медіях України та виокремлення спільних рис, що ідентифікують греко-католиків у медійному дискурсі.

Одразу варто зазначити, що використана для дослідження вибірка не є репрезентативною і результати дослідження можуть вважатись лише виокремленням певних тенденцій у характері конструювання ідентичностей через медії.

В рамках дослідження було проаналізовано масив зі 667 медійних текстів (з них 132 сюжети національних телеканалів, 287 матеріалів друкованих видань та 248 текстів найрейтинговіших інтернет-видань) за період з січня по червень 2011 року.

За результатами кількісного дослідження масиву медіа-повідомлень, найбільше матеріалів про УГКЦ за вказаний період було на 5 каналі (33), ICTV (16), 1+1 (14) та TVi (14), а також у газетах День (64), Україна молода (38), Газеті по-українськи (25), Сегодня (17), Голос України (16), «2000» (13),а також у журналі «Український тиждень» (12). Щодо інтернет-видань, то з січня по червень 2011 року на Українській Правді було опубліковано 75 матеріалів, які містили згадки про УГКЦ (в той же час на Історичній Правді таких матеріалів було 112), у онлайн-виданні «Кореспондент.net» – 61.

Найбільша кількість матеріалів про УГКЦ у медіях була зафіксована у березні 2011 року: 220 публікацій, найменше – 51 матеріали – у січні 2011.

Такий сплеск інтересу до УГКЦ у березні 2011 можна пояснити обранням нового голови УГКЦ Блаженнійшого Святослава Шевчука, що стало потужним інформаційним приводом для ЗМК. Загалом же можна стверджувати, що характер висвітлення діяльності УГКЦ є несистематичним для більшости національних медій, і є пов’язаним у першу чергу з наявністю визначних подій або інформаційних приводів, ініційованих самою церквою. Проте, все ж є видання – як-от «День» та «Український тиждень», «2000», інтернет-видання «Історична правда» та ін. -, які традиційно приділяють багато уваги темі міжконфесійних стосунків, та діяльності УГКЦ зокрема.

Структура дискурсу: Теми та формати

Найбільш розповсюдженим жанром представлення інформації, пов’язаної з УГКЦ за вказаний період  були новини. Цей формат зазвичай передбачає нейтральне коротке представлення події та коментарі до неї. Щодо інших форматів, то вони у вибірці представлені дуже обмежено. Серед інших є історичні розвідки, аналітичні матеріали, репортажі, публіцистичні матеріали, інтерв’ю, ток-шоу. Проте їхнє кількісне співвідношення несумірне із загальним переважанням жанру новин. Так, за аналізований період із 667 матеріалів у медіях було лише 6 інтерв’ю Любомиром Гузаром і 5 з новообраним главою УГКЦ Святославом.

Щодо тематики дискурсивного представлення УГКЦ у медіях, то основними були такі, наведені у порядку популярності:

1. Загальні новини про християнські свята та пости, участь УГКЦ у богослужінням та молебнях.
2. Відхід з посади глави УГКЦ Любомира Гузара та обрання головою Святослава Шевчука.
3. Відзначення 10-ої річниці приїзду в Україну Папи Івана Павла ІІ у червні 2011 року.
4. Соціальні та культурні ініціативи церкви у різних регіонах.  (випуск альбому Пікардійської терції, підтримка художників, ініціатива боротьби проти алкоголізму в Тернополі, зустріч Гузара зі студентами в Дніпропетровську тощо).
5. Історичні матеріали у різних виданнях.
6. Згадки про УГКЦ та її лідерів у різних медіа-матеріалах, не пов’язаних з УГКЦ
7. Аналітичні матеріали про релігійну та міжконфесійну ситуацію в Україні, становище УПЦ (МП) та утиски представників інших конфесій
8. Інформація про конфлікти за участи УГКЦ (наявність невизнаної гілки всередині самої УГКЦ (Василіани), конфлікт у Львові навколо приміщення книгосховища – колишнього храму УГКЦ).

Основні дискурсивні практики формування суспільних уявлень про УГКЦ та ідентичностей вірян

1. Залучення та іншування греко-католиків

Нейтральні на перший погляд новини про відзначення християнських свят є потужним засобом конструювання ідентичності УГКЦ. Інформація про спільне відзначення Різдва, Великодня, участь у спільних молебнях з лідерами православних конфесій, створює умови для залучення греко-католицької церкви до українських церков, які поруч із православними конфесіями вважаються традиційними для жителів України.

Більшість мейнстрімових медій залучають УГКЦ до традиційних для України церков, застосовуючи, зокрема, такі мовні засоби:

– уникнення називань, що означають розрізнення;

– використовують узагальнюючі називання «віряни», «християни», підкреслюючи належність в першу чергу до групи віруючих, ніж до окремих конфесій;

–  залучаючи греко-католиків до ширшої групи «православних» без розрізнення обрядових чи міжконфесійних відмінностей між церквами;

Проте, окрім широко застосовуваних дискурсивних практик залучення греко-католиків, потрібно відзначити також практики іншування УГКЦ  групою видань, що поділяють «проросійські» та «панслов’янські» ідеологічні позиції. Таке представлення УГКЦ виходить із нормативних позицій традиційності лише православ’я на території Україні, та ставить під сумнів легітимність та історичну традицію діяльності УГКЦ в Україні.

Серед поширених мовних засобів віншування використовується:

–  виключення греко-католиків із групи «ми» та уявлень про «наше»:

«– Греко-католическая, по-моему. Вон сейчас у девчат спросим. Дуня! Это церковь греко-католическая?

– Да нет, наша.

Наша уже? А раньше была….» (Газета по-київськи  січень, 2010)

–  використання називання «уніати» в негативному контексті  для іншування прихильників цієї церкви, використання цього терміну на противагу групі «традиційні, православні»:

«Логика особая, львовская. Это какая же, в таком случае, для украинцев религия традиционная? Неужели униатская? Или новоявленная в 1992 году филаретовская? Или все же просто православная, идущая от византийского православия…» (Рабочая газета, січень 2010).

2. Історичні наративи

Хоча матеріали на теми історії та історичної пам’яті, які мають стосунок до УГКЦ та її лідерів, складають порівняно невелику частину (27 матеріалів у різних неспеціалізованих виданнях стосувались історичної тематики – це приблизно 4% усіх матеріалів зі згадками УГКЦ), проте ця дискурсивна практика є найбільш ідеологічно заангажованою, навколо історичних тем у медіях розгортається найбільше зіткнення протилежних поглядів на одні й ті самі історичні події та постаті.

Окрім того, історичні аргументи активно використовуються як для підтвердження, так і для делегітимації уявлень про традиційність УГКЦ.

Також через накидання свого бачення тих чи інших історичних подій відбувається ідеологічне протистояння за нормалізацію суспільних уявлень про те, чи греко-католики є лише регіональною, «галицькою» релігійною громадою, чи УГКЦ може претендувати на статус всеукраїнської церкви.

Яскравою ілюстрацією такого протистояння є новина про відкриття пам’ятної дошки у Харкові на честь священника УГКЦ Йосипа Сліпого у лютому 2011 року.

«Україна молода», видання, яке поділяє ідеологію «україноцентричності», наводить слова мера Львова Садового, який позитивно характеризує Сліпого:

«Мета нашого візиту — відкриття пам’ятної дошки патріарху Йосипу Сліпому, особистості планетарного масштабу» (Україна молода, лютий 2011)

Видання протиставляє цій позиції коментар мера Харкова Добкіна, для якого основним проблематизаційним моментом є пов’язаність діяльності Сліпого з УПА. Тут репродукується невисловлене припущення, що для Харкова, та зокрема для радянських ветеранів цього регіону, дошка на якій буде зазначено про те, що Сліпий був вояком УПА є ненормальним, потенційно конфліктним:

«Ми поставили єдину умову: там не буде ніяких згадок про УПА, нічого такого, що викликатиме роздратування багатьох ветеранів, — наголосив «губернатор». — Це буде пам’ятна дошка священику, архієпископу греко–католицької церкви, який перебував у пересильній в’язниці Харкова». (Україна молода, січень 2010)

Цікаво, що підкреслюючи «ненормальність» присутності у Харкові пам’ятної дошку воякові УПА, позиція радянських ветерани подається як загальновизнана нормальність, з якою й солідаризується Добкін.

Однією з провідних дискурсивних практик представлення УГКЦ у історичному контексті є також протиставлення греко-католицької та «радянської» ідентичності у широкому сенсі.

3. УГКЦ: регіональна чи глобальна церква?

Іншим неоднозначним у своїх медійних представленнях є уявлення про територіальну розповсюдженість греко-католицької церкви в Україні та за її межами, та відповідно чи може УГКЦ вважатись церквою, що об’єднує усіх українців, а не лише жителів Західної України.

Регіональний розподіл ідентичностей та «галичан-уніатів» та «наддніпрянців-православних» у різний спосіб відбувається у представленнях багатьох медій.

Під час інтронізації новий глава УГКЦ заявив про наміри церкви отримати статус Патріархату та претендувати на роль «глобальної» церкви, що викликало резонанс серед ЗМІ.

Одні видання різко критикують таку регіональну само ідентифікацію лідера УГКЦ, підтримуючи уявлення про греко-католиків лише як про «галичан»: «… к тезису Дмитрия Табачника о существовании на Украине двух разных народов — галичан-униатов и надднепрянцев-православных»  («2000», січень 2010)

«Рабочая газета» в свою чергу бачить у факті проведення інтронізації у Києві, а не у Львові, конфлікт, виклик для православних церков та подіє цю новину з неприхованою критичністю.

«Интронизация новоизбранного главы УГКЦ состоялась в Киеве в возведенном недавно униатском Патриаршем соборе Воскресения Христова, а не во Львове, как это бывало прежде. Собор на левом берегу Днепра подобно форпосту бросает вызов всему украинскому каноническому православию»  (Рабочая газета , квітень 2010)

Інші медії ставлять під сумнів претензії на глобальну ідентичність УГКЦ у більш нейтральній формі, не вдаючись до відвертого іншування греко-католиків та протиставлення конфесій.

Загалом можна сказати, що у медійному дискурсі немає єдиного усталеного регіональної ідентичності УГКЦ і навіть лояльні медії у опосередкованій формі висловлюють сумнів щодо заяви нового глави УГКЦ про глобальну ідентичність церкви.

Висновки

Загалом мейнстрімові медії включають УГКЦ до традиційних українських церков, поруч із православними. Ця церква належить до  поля «нормального, звичного», новини про УГКЦ та її керівників подаються у нейтральному тоні, майже без проблематизації.

Разом з тим, існує група друкованих видань,  які можна віднести до «проросійських» чи «панслов’янських», які приділяють високий інтерес до тем пов’язаних з УГКЦ, проте їхнє представлення є гостро критичним, ідеологічно-зарядженим (як-от називання «уніати» замість конвенційного «греко-католики») та таким, що виходить із нормативної позиції «ненормальности», «нетрадиційности» греко-католицької церкви не лише у Східних чи Центральних регіонів України, але й на території Галичини. Ці ЗМІ, зокрема, досить критично передали новину про претензії УГКЦ на статус патріархату, перехід від «регіональної» до «глобальної» ідентичности.

Так історична пам’ять про діяльність УГКЦ, репресії щодо її лідерів та подальша політична реабілітація є однією із гострих конфліктних тем, яка використовуються у ідеологічній полеміці між двома таборами «проукраїнських» так «проросійських» ЗМК.

Загалом дослідження показало, що для переважної більшості засобів масової інформації України новини про УГКЦ (можна припустити що і загалом на релігійну тематику) не є пріоритетними; а висвітлення діяльності УГКЦ прив’язане в основному до згадок у контексті релігійних свят та інформаційних приводів, створених самою церквою.

Брак аналітичних матеріалів та розслідувань та соціальну та історичну тему формує дискурсивну практику медійного висвітлення УГКЦ радше як несистематичну та орієнтовану на надзвичайні події ( як-от призначення нового голови), «релігійний паркет» (новини про молебні, богослужіння) чи «легкі» новини про відзначення християнських свят пересічними жителями України.