Фото: Lviv Media Forum 2019

Коли українські ЗМІ пишуть про Крим? На початку туристичного сезону, коли когось затримують, а також у День пам’яті (18 травня) чи на іншу річницю. В інший час про півострів і людей, що там живуть, говорять неохоче. Чому це відбувається і що з цією тенденцією робити – розмірковували на Львівському медіафорумі експерти та журналісти, які працюють в Криму.

Лутфіє Зудієва, одна з активних членкинь «Кримської солідарності» та учасниця Львівського медіафоруму 2018 була затримана силовими структурами окупаційної влади Криму. Активістку та її колегу відпустили, наклавши штрафи. Тимчасом в окупованому Криму та Росії за ґратами перебувають близько сотні політв’язнів, серед яких громадянські журналісти. Львівський медіафорум оприлюднив заяву з закликом зупинити переслідування громадянських журналістів у Криму.

«Втратити Крим на шпальтах газет — втратити його в головах»

Українські медіа говорять про Крим неохоче. Чому? «Крим — це рана, яка боліла, але вже затягнулася. Це природний процес. Людям дуже боляче коли цю рану зачіпають», — каже фахівчиня з комунікацій Ярина Ключковська і припускає, що саме це є причиною того, що кримська тема майже не звучить в українських медіа. За її спостереженням, з Криму приходить велика кількість поганих новин — про порушення прав людини, зникнення чи затримання, побої, а люди не хочуть постійно це дивитися. Ярина Ключковська нагадує, що інформаційний простір є конкурентним, у глядачів є можливість перемкнутися на те, що несе позитивні емоції. «Коли ми втрачаємо Крим на шпальтах газет, на екрані телебачення — ми втрачаємо його в головах, а коли ми втратимо його в голові — ми дуже швидко втратимо його в серці», — пояснює вона. Говорити про проблеми доцільно, коли потрібно поставити їх на порядок денний, проінформувати про її існування чи масштаб. Але потім люди потребують нової емоції, наприклад, надії. «В наративі про Крим надії поки що немає«, — вважає експертка.

Журналіст сайту «Крим.Реалії» (RFE\RL) Антон Наумлюк звертає увагу, що окрім інформування, медіа виконують і виховну функцію. Так відбувається, зокрема, тоді, коли вони розповідають те, що суспільство не готове чути. Правозахисна тематика — не надто популярна, за винятками якихось критичних моментів, наприклад, масових затримань, як це було з українськими моряками. Тоді вмикається принцип — якщо не пишемо ми, це зроблять конкуренти, пояснює журналіст. «Затримання мають бути все глобальнішими, щоби їх помітили», — констатує він. На думку журналіста, правозахисна тематика може бути не дуже цікава людям. Навіть у Криму про тих, кого переслідують чи затримують, знають мало, допоки людей самих це не торкнеться.

Ще одна журналістка проекту «Крим.Реалії» Аліна Смутко кілька років працювала в Криму як фотокореспондентка, а в лютому 2019 року їй заборонили в’їзд на півострів до 2028 року. На її думку, медійники, які працюють з кримською тематикою, можуть працювати у великих містах або безпосередньо на місці, в Криму. За її словами, позитивним моментом є те, що, переїжджаючи на «материкову» Україну, люди «несуть з собою Крим». Та на півострові також залишаються ті, про життя кого потрібно розповідати: для людей у СІЗО журналісти — єдина зброя. Працювати в Криму непросто. Ніхто не знає, чому ви не отримуєте заборони на роботу — чи то через вас стежать за активістами, чи то стежать безпосередньо за вами, пояснює Аліна Смутко. На її думку, журналісти мають усвідомити, що це ризик, але продовжити працювати, бо їхню роботу там виконують громадські активісти.

Рустем Халілов з агентства QHA вважає, що про Крим можна розповідати через історії і мрії тих, хто пережив депортацію кримських татар. Прес-аташе Представництва ЄС в Україні Давід Стулік погоджується, що потрібно фокусуватися на позитиві. «Тема Криму не зникає ані в Україні, ані з міжнародного простору. Так, можна зробити краще», — додає він. За словами Давіда Стуліка, тема Криму частково зникає, бо на порядок денний виходять інші.

Бути безпечними і цікавими

Головний редактор «Крим. Реалії» Володимир Притула акцентує увагу, що їхній проект намагається враховувати інтереси людей, які живуть на півострові. «Крим залишається за інформаційною залізною завісою — російській окупаційній владі вдалося взяти під контроль майже все інформаційне поле в Криму. Для нас важливо, яким чином доносити інформацію до кримчан», – пояснює він. Сайт «Крим.Реалії» створювався як проект «Радіо Свобода» саме для них у перші дні анексії і окупації. Зараз більша частина читачів — з материкової України, в основному зі Сходу та Півдня.

Після року перебування в Криму, редакція була змушена покинути півострів і тепер базується в Києві. Потрібно було підібрати таку термінологію, щоби вона була зрозуміла кримчанам і безпечна для них. «Велика частина українського суспільства нас не розуміла — чому ми мало вживаємо термін «окупаційна влада», «окупанти», вживаємо означення «російський уряд Криму», «чинний уряд Криму» тощо?  Нам публічно оголошували бойкот з вимогою змінити редакційну політику», — розповідає журналіст. І наголошує, що в якийсь момент стало зрозуміло, що кримчанам все важче комунікувати, попри те, що залишаються велика кореспондентська мережа та громадські журналісти, яких часто переслідують за співпрацю з виданням. «Крим. Реалії» залишилися вікном у світ для Криму: за останнім опитуванням українських ГО, 18% інформації про Крим українські медіа отримують саме з цього видання — це найбільший показник з усіх джерел для українських ЗМІ.

Сайт вважає своєю місією розповідь про те, що відбувається в Криму, в тому числі і про негативні речі: арешти, суди, затримання. «З іншого боку, потрібно розширювати і аудиторію, і тематику, – додає Володимир Притула. – Зокрема робити так, щоби матеріали читали і ті, хто має іншу думку. Видання робить нейтральні матеріали, наприклад, фотогалереї на нейтральну тематику, щоб їх переглядали і росіяни й таким чином дізнаватися про реалії».

Як повернути інтерес до Криму?

«Не можна весь наратив про Крим будувати на стражданнях», — акцентує Ярина Ключковська і радить будувати наратив про Крим хвилеподібно. Це означає відходити від постійного згадування у новинах з негативним наративом до позитивних емоцій – це спонукає глядачів слідкувати за розвитком сюжету. Також радить більше говорити про Крим у спокійних форматах — в серіалах, художніх фільмах, книжках, розповідати позитивні історії простих людей. «Нам потрібні міфи, герої, про яких ми будемо говорити», — вважає вона. За її словами, треба підштовхувати людей цікавитися Кримом не як болючою раною, а як мрією. Прикладом цього є увага до Криму, коли співачка Джамала перемогла на Євробаченні в 2016 році — тоді навколо пісні про трагедію формувалися позитивні емоції.

Антон Наумлюк вважає, що історії про Крим не потрібно спрощувати до чорно-білих тонів. За його словами, іноземні журналісти більше схильні широко дивитися на ситуацію; українських до Криму їде менше, ніж закордонних.

На думку Давіда Стуліка, Україна має максимально спростити можливість перетинати кордон для іноземних журналістів, українських громадян, які живуть в Криму, та адвокатам затриманих кримських татар. Також потрібно проводити міжнародні заходи, сфокусуватися на друзях України та Криму. «У вас багато адвокатів», — вважає він. Цю мережу треба підживлювати, посилювати, підтримувати тему в публічному просторі. І треба це робити щодня, додає експерт.

Співзасновник ініціативи «Крим SOS» Алім Алієв звертає увагу, що молодь України мало чує про Крим. Також є генерація молоді, що підростає в Криму без українського контексту, з втраченим відчуттям спорідненості з Україною. Тож він радить українським ЗМІ писати про те, як кримській молоді інтегруватися в українське суспільство — вступати у виші, отримувати паспорти тощо.

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа