Мас-медіа створюють загальне уявлення про світ спорту. Та чи весь цей світ вони зацікавлені представляти? Річард Харріс у своїй «Психології масових комунікацій» визначив, що для більшості уявлення про спорт, отримані із ЗМІ, і є спортом.

Спортивні рубрики провідних українських видань (УП, Новое Время, Газета.ua, ZN.ua та Zik), пишуть про футбол, за моїми підрахунками, в середньому у сімдесяти випадках зі ста. Про бокс публікують у середньому ще п’ятнадцять новин. Дуже рідко  згадують у своїх публікаціях хокей (окрім найгучніших матчів, як Росія – Канада). Так само рідко можна прочитати про баскетбол. Про інші інформацію годі й шукати. Хоча, українських спортсменів-переможців вистачає у стрибках у висоту, штовханні ядра, бігові, кікбоксингу, шахах, фехтуванні, біатлоні, боротьбі, стрільбі, спортивній та художній гімнастиці, карате. А в усіх цих видах спорту відбувається безліч видовищного, драматичного та цікавого, що може слугувати гарним інформаційним приводом.

Натомість зі спортивних топ-новин про футбол чи бокс можна дізнатися і про трансферні операції клубів, і про заробітки спортсменів, і про особисте та скандальне з їх життя, і навіть про те, що до спорту взагалі не має стосунку. І така, порівняно багатша на деталі, інформація з’являється найчастіше.

На жаль, як зізнався міністр спорту Ігор Жданов, він усвідомлює те, що ЗМІ більше полюбляють скандали та пікантності із світського життя, а тому саме це висвітлюють і в спортивних новинах.
“І вдіяти із цим практично нічого не можна, окрім як апелювати до свідомості власників і редакторів цих ЗМІ”, – пояснює він.

Чи означає така медійна популярність футболу та боксу важливість їх в нашому житті? Чи це саме той прояв “нав’язування порядку денного”, про який говорив Річард Харріс?

Ми спостерігаємо нав’язування засобами масової інформації національного спортивного міфу через навмисне “медіатизування” тих видів спорту, які вигідні самим медіа. Що і не дивно, адже доходи від однієї трансляції бою – це мільйони гривень. Для медіа таку поведінку диктують умови ринку (хоча виглядає це доволі цинічно). Проте, активно фокусуючись на футболі та  боксі, мас-медіа залишають інші види спорту в тіні та не дають їм розвиватися.

Ігор Жданов уважає, що сайт Міністерства, який регулярно публікує новини як олімпійських так і неолімпійських видів спорту, може слугувати джерелом новин для видань та телеканалів. Та одного лише міністерського сайту не вистачить для збалансованого подання спортивних новин, оскільки зацікавлення мас-медіа в цьому немає.

Сергій Савелій, спортивний коментатор та журналіст, вважає, що частіше той чи інший вид спорту на слуху, то популярнішим він стає. “Стан спорту в Україні, звичайно, залежить від його медійної презентації, але якщо ближче до життя – то стан спорту залежить більше від кількості вкладених у нього грошей”, – підсумував він.

А грошей у найприбутковіших для медіа видів спорту, як ми розуміємо, справді багато. Переважання новин про футбол – явище, в принципі, пояснюване. Коломойський, Ахметов та Димінський за допомогою власних медійних структур обслуговують свої інтереси, зокрема і в футболі. Причина такої ж медійної популярності боксу зумовлена брендовістю Кличків (К2 Promotions) та яскравими успіхами наших боксерів (Усик, Ломаченко та інші), завдяки яким індустрія боксерських шоу-поєдинків найкраще розвинута, тому і найкраще представлена в медіа.

У світі існує безліч прикладів загальнонаціональних індустрій-улюбленців: хокей, баскетбол, авто-, мото- чи велоперегони, лижний спорт тощо. Проте, в Україні використати їх на вигоду медіабізнесу ніхто не зміг. Тому вони так активно і не транслюються в українському медіапросторі.

Правила ринку не дають медіа цікавитися неприбутковим спортом. Саме такі порядки і визначають, що зі спортивного меню нам доведеться споживати.

Хоча в Україні є чудові спортсмени, команди, видовищні спортивні перипетії, перемоги та проблеми, які, через таке ставлення медіа, ніхто не бачить. Саме тому деякі види спорту є малопопулярними. Створюється замкнене коло: “їх не показують, бо вони – непопулярні; проте вони непопулярні, бо їх не показують”. Це, на думку генерального секретаря Федерації баскетболу України та екс-заступника міністра спорту Олександра Ларіна, певною мірою зумовлено смаками самих керівників чи власників медіаструктур.

Про інші види спорту вигідно говорити тільки в контексті перемог. Слава спортсменів у такому випадку підвищує рейтинги медій. Тому, зазвичай, приводом згадати про малопопулярний спорт є лише якась гучна перемога (особливо над росіянами). Яскравим тому прикладом є новина (та ажіотаж навколо неї) про перемогу української шахістки над росіянкою. Відтак, маємо лише сплески інтересу до спорту. Але такі епізодичні згадки одних лише перемог не можуть побудувати системного інтересу до спорту. Завдяки ЗМІ менш популярні види спорту стають відомими багатьом, люди дізнаються про них, зацікавлюються ними, з часом роблячи свій внесок в їх розвиток. Відповідно, без медій системний розвиток спорту в країні не відбудеться, а спорт загалом без журналістики існувати повноцінно не  зможе.

Натомість, споживацьке ставлення медій до масових видовищних спортивних дисциплін в Україні (читай: боксу і футболу) ще раз нагадує нам, що для мас-медіа тут важлива прибутковість. Хоча вони, по-суті, можуть балансувати між заробітком і соціальною значущістю. При цьому ЗМІ, не акцентуючи при цьому на бізнес-складовій, транслювали б не лише динамічну картинку гри, у перервах заповнюючи її купою торгових логотипів. Глядач дізнавався б і про самі цінності, які несе спорт.

Варто розуміти, що треба запроваджувати нові маркери фаховості та професіоналізму для медіа. Саме дотримання балансу у висвітленні спортивної тематики, на противагу існуючій споживацькій та цинічно-комерційній традиції в ЗМІ: “не популярне – не показуємо – не популярне” і буде ще одним таким маркером. ЗМІ мають призвичаювати аудиторію до іншого порядку: “не популярне – показуємо – популярне”. Це, хоч і не зовсім ринковий підхід, зате соціально відповідальний.

Іншими словами, ЗМІ мають відмовитися від таких порядків та почати висвітлювати різні види спорту рівноцінно, навіть якщо вони приноситимуть менше доходів. Коли аудиторія призвичаїться до них, то зростуть і рекламні прибутки. А разом з ними зросте і здоров’я нації.

Право на зображення належить: Flickr, Dr. Motte