Мало з чим журналісти настільки одноголосно погоджуються, як із твердженням, що добре висвітлювати Європейський Союз – майже неможливо. Чудова новина про бюрократичного монстра можлива лише в разі його падіння.  Але навіть тоді ви, ваш редактор чи аудиторія не до кінця зрозумієте причину, чому це трапилося.

Тож не дивуйтеся, що так багато європейців не дуже уявляють, навіщо існує все це утворення.

Такі думки висловлює кінопродюсер, журналіст та колишній редактор The Economist Білл Еммотт (Bill Emmott). Він розглядає виклики у висвітлення ЄС скоріше як можливості, аніж як проблеми і каже, що є кілька факторів, через які особливо складно висвітлювати ЄС.

На думку Еммотта, союз можна сприймати як “проект руйнування новин”, адже він має на меті врегульовувати  протиріччя між європейськими державами. Йдеться про протиріччя, що часто стають новинами.

“Також часто є різниця між тим, що є важливим для інституцій [Європейського Союзу] і що важливо для самого регіону, – каже він. – Дуже рідко одна людина добре висвітлює і одне, і інше”.

Зрештою, через відсутність пан-Європейського ринку реклами існує проблема зі створенням сильних пан-Європейських медіа. Як пояснює Еммотт, виданню The Economist вдалося привабити кількох елітних рекламодавців, але більшість мультинаціональних компаній досі працюють на національних ринках.

“Нещодавні кризи – спершу Євро-криза, потім криза біженців, і нещодавно криза тероризму –  мали б сприяти тому, щоб висвітлювати Європу було легко, – каже Еммотт. – Але все ж загальний висновок такий, що висвітлюють фактично лише “національне +”.

За словами Еммотта, коли йдеться про Європейську боргову кризу, проблема полягає у тому, що “на передовій” рідко працюють фахівці з економіки. Експерти з цієї тематики більше фокусуються на національних економіках і тяжіють до національного кута зору.

Чому тоді колишній редактор  The Economist має по-суті оптимістичний погляд, розглядаючи становище із висвітленням Європи як можливість? І як можуть новинні медіа покращити свою роботу?

Він вважає, що і редактори, і журналісти, які працюють із темою Євросоюзу мають змінюватися. Брюссельські кореспонденти повинні дізнаватися більше, проводячи більше часу в дорозі з і до рідної країни, і не потрапляти у пастку брюссельської бульбашки. Редактори, крім того, повинні гарантувати, що європейські історії мають національну перспективу, а національні історії – європейську. Одне й інше перетинається, але журналісти у своїй практиці їх часто розділяють.

Більше того, Еммотт сподівається, що нещодавні зміни у медіа можуть сприяти кращому висвітленню ЄС. По-перше, відхід від базованих на рекламі до передплатних медіа може зробити економічно можливим формування пан-Європейських медіа. По-друге, соціальні медіа вже сформували специфічні публічні сфери, що не обмежуються національними кордонами. А це також може мати наслідки в новинній індустрії. І, зрештою, складнощі у висвітленні важливих проблем Європейського регіону створюють можливості для будь-якого журналіста чи медіа вирізнитися з-поміж інших.

“Можливо, складно буде достукатися до аудиторії. Та коли вас почують, це матиме велику цінність для читача”, – каже Еммотт.

Переклад з англійської мови статті “Reporting Europe: Why Journalists In Brussels Should Get Out More“

Право на фото: Flickr Creative Commons – European Council